У 1992-му році Генеральна Асамблея ООН в спеціальній резолюції проголосила щорічну подію всесвітнього масштабу – 3-е грудня стало датою Міжнародного дня людей з інвалідністю. Про проблеми людей з інвалідністю заговорили, питання перевели в площину активних практичних рішень, права людей з інвалідністю почали закріплювати на законодавчому рівні. Робота прийняла системний характер. Це радує. Це не складно. Це не варто відкладати. Від цього залежить наша цивілізованість.
Заходи, до яких в цей День закликає ця міжнародна організація, повинні бути спрямовані на інтеграцію людей з інвалідністю у життя нашого суспільства.
За оцінками Світового банку 20% найбільш бідних верств жителів Землі є людьми з обмеженими можливостями і вимагають до себе особливої уваги. Загальна поширеність офіційно зафіксованої інвалідності в світі вже становить приблизно 10%. Звичайно, масштаб інвалідності залежить від ряду факторів, таких, як стан здоров’я нації, розвиток системи охорони здоров’я, соціально-економічне зростання, стан екологічної культури, історичні та політичні причини, зокрема участь у війнах та військових конфліктах, техногенні та природні катастрофи, тощо.
Інвалідність – явище соціальне, уникнути якого не може жодне суспільство і кожна держава відповідно до рівня свого розвитку, пріоритетів та можливостей формує соціальну та економічну політику щодо осіб з фізичними або розумовими вадами.
Від того, як суспільство ставиться до тих, кому з тих чи інших причин важко або не можливо самостійно подбати про себе залежить рівень цивілізованості цього суспільства. Не дивно, що в давні часи і навіть аж до сучасної історії у людей, яких ми зараз відносимо до категорії – люди з інвалідністю, було дуже мало шансів на виживання взагалі. Це страшна правда – завжди і у всі часи турбота про людей з інвалідністю переважно трималася на щирій добрій волі окремих людей. Які шанси сучасних людей з інвалідністю на благополучне виживання без сторонньої допомоги зараз? Шанси не змінилися, їх просто немає.
Вони не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто давно усвідомили що це шлях в нікуди. Вони пристосовуються як можуть зі всіх своїх сил. Так сталося, адже на їх місці могла би опинитися будь-яка інша людина. І для їх виживання не потрібно щось особливе, лише елементарне – можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе звичайними.
У цей День ми приєднуємося до цієї міжнародної ініціативи і бажаємо всім, хто не байдужий цій проблемі, сил і здоров’я, засобів і успіху. Захищаючи гідності людей з інвалідністю ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність – це не вирок. Практика показує, що люди з інвалідністю можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями і навіть політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.
Щороку в Україні збільшується кількість осіб з інвалідністю, і ця невтішна тенденція покладає особливі зобов’язання як на владу, так і на суспільство щодо соціального захисту людей з особливими потребами та адаптації їх до нормального життя.
Допомога людям з обмеженими фізичними можливостями – справа честі, обов’язку і сумління кожного. Наш обов’язок – турбуватися, підтримувати людей з особливими потребами не лише у Міжнародний день людей з інвалідності, а пам’ятати про них завжди.
Не залишайтеся байдужими!