Сумний та похмурий, дощовий день немов відображає траурний настрій, який панує в Роменській громаді та в Україні, за незалежність якої поліг Герой – Володимир Михайлович КОСТЮК.
Створивши живий коридор, на колінах, зі сльозами на очах, скорботою та болем від непоправної втрати прощалась громада зі своїм Героєм, який віддав своє життя за суверенітет, незалежність та цілісність України, залишаючись при цьому назавжди вірним військовій присязі.
Прощання із військовослужбовцем відбулося на Алеї Слави. Попрощатися із загиблим воїном прийшли рідні, друзі, знайомі, побратими. Вшанували пам’ять Героя керівництво громади. Усі присутні, схиливши у скорботі голови, щирою спільною молитвою просили у Всевишнього про спокій душі Володимира, який віддав життя за волю й незалежність України.
Заупокійну службу за загиблим Захисником відправили священнослужителі Православної Церкви України.
Від імені усієї громади зі словами скорботи, суму і співчуттів звернувся до рідних міський голова Олег СТОГНІЙ: «Сьогодні ми прощаємося з Героєм, чиє життя скоротилося на полі бою. На жаль, втрачаємо цвіт нації. Загибель Володимира КОСТЮКА – це не тільки невимовна втрати для родини, але й для громади та України. Це була людина, яка завжди готова прийти на допомогу. В нього не було слова «ні». Якщо потрібно працювати, то працював, а якщо треба захищати державу, також пішов, не вагаючись. Ставши на захист країни, не шкодуючи свого життя, Володимир зробив усе, щоб наблизити нашу спільну перемогу. Для нас він є прикладом того, як треба ставитись до своєї справи. Нехай Володимир спочиває в мирі, а його сім’я знаходить силу і тепло у спогадах про нього. Ми завжди будемо пам’ятати його великий внесок у благо нашої країни та безсмертність його духу. Вічна пам’ять Герою».
Проводжаючи бійця в останню путь, присутні почергово підходили до домовини, клали до неї квіти та вклонялися мужності й відвазі свого земляка.
Під скорботні звуки духового оркестру провели загиблого воїна до місця останнього спочинку.
Народився Володимир Михайлович 13 листопада 1982 року. Дитячі та юнацькі роки Володимира пройшли в с. Королівщина. Навчався в місцевій Гришинській школі.
Після закінчення школи здобув середню спеціальну освіту за фахом «слюсар-механік».
Довгий час працював на заробітках у Києві.
20 жовтня 2014 року одружився, переїхав проживати в с. Герасимівка.
Володимиру подобалось займатись будівництвом, він мав плани добудувати будинок для своєї родини. Також він любив готувати, займатися садівництвом, особливо любив садити квіти.
Ще з молодого віку дух патріотизму та громадського обов’язку перед Батьківщиною зростав разом з нашим Захисником. І тому з початком Антитерористичної операції, Володимир прийняв рішення вступити до лав Збройних Сил України.
У 2014 році наш Герой прийняв присягу на вірність Батьківщині, служив у складі 79 окремої аеромобільної бригади десантних військ. Володимир КОСТЮК з честю та гідністю захищав територіальну цілісність держави протягом 1 року.
Після того як повернувся зі служби працював на Роменському заводі «Тракторозапчастина».
Повномасштабне вторгнення в Україну російського агресора, змінило життя нашого Героя.
До лав Збройних Сил, на захист України Володимир був призваний в 18 січня 2023 року за загальною мобілізацією. Спочатку пройшов навчання у навчальному центрі у Чернігвській області. Згодом, в складі 1-ї окремої танкової Сіверської бригади старшим механіком-водієм Володимир Михайлович боронив рубежі країни на Донецькому напрямку.
Володимир за час служби отримав багато нагород, але найвищою з них для нього був нагрудний знак «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних сил України, який отримав 7 вересня 2023 року, і яким дуже пишався.
Під час війни Володимир щодня дзвонив рідним, щоб зайвий раз про нього не хвилювалися. У березні планував приїхати у відпустку, але не судилося…
Найстрашніший сон будь-якого танкіста – це згоріти живцем у власній бойовій машині. Після прямого потрапляння снаряду в танк, попри опіки Володимир зміг самотужки вибратися з вогняної пастки, але врятувати життя так і не вдалося.
Війна відміряла йому короткий життєвий шлях.
29 лютого 2024 року перестало битися полум’яне серце старшого солдата, відданого Військовій присязі на вірність українському народу, який до останнього подиху мужньо виконував військовий обов’язок.
Ця зима розбила всі надії і сподівання його люблячої родини, усіх друзів, побратимів і знайомих…
У Володимира залишилися мати, дружина, пасербиця…
Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким загиблого.
Вічна пам’ять Герою, який не шкодуючи власного життя захищав наш мирний сон і наше щасливе майбутнє. Світла і вічна пам’ять славному синові України! Царство Небесне!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
