Функціональне напруження організму під час праці схематично можна охарактеризувати з двох боків – енергетичного та інформаційного. Перший переважає при фізичній, другий при розумовій праці. Характеристику роботи, що потребує інтенсивної праці головного мозку при отриманні та аналізі інформації, фізіологи називають напруженістю. Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. Напруженість трудового процесу оцінюють відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом МОЗ України від 08.04.2014р. №248.
Основними показниками напруженості праці є: тривалість зосередження уваги або щільність сигналів, ступінь ризику для власного життя та життя інших осіб або ступінь відповідальності за життя інших осіб, змінність при роботі виключно в нічну зміну.
До показників, що характеризують напруженість праці, належать: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи. Інтелектуальні навантаження – використовується виключно для оцінки професій розумової праці. Тривале розумове навантаження впливає на психічну діяльність, може погіршувати функції уваги, пам’яті, сприйняття (збільшується частота помилок). Під час значної розумової напруженості може виникати тахікардія (частішання пульсу), підвищення кров’яного тиску, зміни в електричній активності серцевого м’язу та мозку, збільшення легеневої вентиляції і споживання кисню. Такі функціональні зміни в організмі під час довготривалої дії можуть спричинити розвиток гальмівних процесів у центральній нервовій системі, послаблення пильності й уваги, розвиток втоми.
Найбільш легкою вважають розумову працю, в якій відсутня необхідність ухвалення рішення. Такі умови праці вважаються оптимальними. Якщо ж робітник працює і приймає рішення у рамках однієї інструкції, то такі умови праці відносяться до допустимих. До напружених шкідливих умов відносять працю, яка пов’язана з рішенням складних завдань по відомих алгоритмах або роботою з використанням декількох інструкцій. Творча діяльність, що вимагає рішення складних завдань за відсутності очевидного алгоритму рішення, має бути віднесена до напруженої праці.
Обробка будь якої інформації або виконання завдання без оцінки його результатів є менш складною працею, що дозволяє оцінювати його як оптимальний. Якщо ж вказаним діям додається необхідність перевірки отриманого результату, то такі умови праці є допустимими. Робота з розподілу виробничого завдання між іншими особами і контроль за їх роботою належать до напруженої праці.
Істотний вплив на міру напруженого стану виконавця робить відповідальність за кінцевий або проміжний результат праці. Якщо працівник несе відповідальність за виконання тільки окремих елементів виробничого завдання, то напруженість такої праці оцінюється як оптимальна. Підвищення міри відповідальності, наприклад, за функціональну якість допоміжних операцій спричиняє за собою додаткові емоційні зусилля з боку безпосереднього керівника (бригадира, майстра та ін.). У цих випадках напруженість праці оцінюється як допустима. Якщо на виконавцеві лежить відповідальність за функціональну якість основної роботи, що може спричинити необхідність ухвалення рішень, пов’язаних з виправленням результатів за рахунок додаткових зусиль усього колективу, то такий вид діяльності є напруженим 1- го ступеня. Якщо ж працівник несе персональну відповідальність за функціональну якість кінцевого продукту, виробничого завдання в цілому або його дії можуть привести до поломки устаткування, зупинці усього технологічного процесу або створити ситуацію, небезпечну для життя, його умови праці оцінюються як напружені 2- го ступеня.
За відсутності ризику для власного життя в процесі виконання своїх обов’язків працю виконавця вважають оптимальною, якщо ж він вірогідний, то умови праці відносять до класу 3 – напружена праця 2- го ступеня. Аналогічно встановлюється клас умов праці при оцінці міри ризику за безпеку інших осіб, що беруть участь у виробничому процесі.
Одноманітність виконуваних операцій призводить до певного стану людини, що називається монотомією. Ознакою монотомії є або перевантаження однаковою інформацією, або недолік нової. Це накладає відбиток на функціональний стан людини: вона втрачає інтерес до виконуваної роботи. Для неї робочий час ніби зупинився, і тоді вона з нетерпінням чекає закінчення зміни, її хилить до сну. Монотонна робота знижує ефективність праці, збільшує плинність кадрів, аварійність і, як наслідок, травматизм на виробництві.
Важливими чинниками, що характеризують клас умов праці за напруженістю трудового процесу, є фактична тривалість робочого дня і змінність роботи. При тривалості робочого дня від 6 до 7 годин умови праці належать до оптимального класу, до 8 годин – до допустимого, більше за 8 годин – до напруженого. Тривалість безперервної праці до 12 годин належать до 1- го ступеня, а більше за 12 годин – до напруженої праці 2- го ступеня.
Тривала робота в умовах постійної нервово-емоційної напруги може призвести до серцево-судинних захворювань. Будь-яка дія, що перевищує допустимі межі, викликає порушення діяльності аналізаторів і навіть призводить до больових відчуттів. Завдання розробників технологічних процесів – не допустити перенапруження вищої нервової діяльності, інакше може настати стрес. Стрес з’являється в екстремальних ситуаціях при неможливості адаптації організму до надзвичайних дій. Поява стресу в аварійній обстановці стає причиною неправильних дій працівника. Виробничий процес має бути організований так, щоб уникнути стресів.
За повідомленням відділу з контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення
Більше інформації на Telegram-каналі “Роменська громада” – https://t.me/romny_gromada
