Війна безжально продовжує приносити на нашу землю горе, біль, страждання… Вона руйнує все навкруги: міста і села, долі тисячі українців, а найстрашніше – забирає життя… Війна вбиває фізично, крадучи життя найкращих синів та доньок нашої багатостраждальної, але в той же час незламної неньки України.
Українська земля скроплена кров’ю своїх захисників та окутана невгамовним болем рідних. Ще одне ім’я полеглого захисника викарбуване на серці України та в історії нашої громади…
Сьогодні Роменська громада провела в останню путь загиблого Воїна, палкого патріота, нашого земляка Івана Івановича СОЛОПЧЕНКА
Віддати останню шану бійцю прийшли рідні, близькі, керівництво громади, військовослужбовці, священнослужителі, жителі Великобубнівського старостинського округу, друзі, сусіди, бойові побратими. Усі прийшли попрощатися з Героєм, схилити коліно та помолитися за упокій душі вбитого захисника України…
За душу загиблого сина України піднеслася спільна молитва…
Зі словами скорботи та щирого співчуття звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ: «Цей травень у нашій громаді омитий гіркими сльозами… Лютий ворог не зупиняє свою грішну справу навіть у дні великого християнського свята. Війна забирає найкращих – сміливих, мужніх, справжніх. Тих, хто всім серцем любив Україну та здобував для неї вільне майбутнє. Тих, хто ціною власного життя зупиняє окупантів. Таким був і наш земляк – Іван Іванович СОЛОПЧЕНКО. Як багато слів лишились несказаними, багато справ не зроблених, багато мрій не здійснених… але йому вдалось здійснити найбільший подвиг справжнього чоловіка – він віддав своє життя за волю країни??. Сумуємо всією громадою… Спочивай з миром, воїне Іване!»
Під час церемонії прощання присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять Івана СОЛОПЧЕНКА та поховальною процесією під звуки військового оркестру провели загиблого Захисника останньою земною дорогою…
Наш захисник СОЛОПЧЕНКО Іван Іванович народився 6 січня 1983 року в селі Великі Бубни, де пройшли найкращі роки дитинства та юності хлопця.
У родині було троє братів. Іван – найменший.
У 1998 році юнак закінчив Великобубнівську школу. Вчителі згадують про нього як відкритого до спілкування хлопця, вірного та щирого товариша, гарного учня, який любив читати історичні книги.
У 2001 році після закінчення 9 класів Іван вступив до Роменського вищого професійного училища, де здобув спеціальність газоелектрозварювальника.
З 2003 року чоловік проходив строкову службу у місті Києві (війська зв’язку). Майже 1,5 року Іван навчався військовій справі.
Після армії працював слюсарем в ТОВ «Мир» с. Галка.
Далі наш Воїн працював будівельником у різних містах України на заробітках: в м. Київ, Черкаси. Також певний час працював зварювальником в м. Ромни в ПП «Пасюков».
Сусіди кажуть, що чоловік мав «золоті руки»: «Робота кипіла в його руках, завжди все розпочате доводив до кінця. Любив все ремонтувати, а все за що він брався, виконував якісно та вчасно…»
Власної родини чоловік не мав, але дуже любив своїх двох племінників та племінницю, з якими, як була можливість, проводив вільний час.
Коли розпочалася люта війна – Іван знаходився далеко від рідної домівки, але він відразу приїхав до матері, аби допомогти їй та всій родині у важкі дні війни.
Поклик серця та велика любов до свого народу і держави спонукала його стати на захист країни від ворога.
З 14 лютого 2023 року Іван добровільно вступив до лав ЗСУ. Спочатку пройшов навчання у селищі Гончарівське, що на Чернігівщині, потім навчався на бойового медика у Львові.
Після навчання солдат Іван боронив рідну землю у складі 6 батальйону територіальної оборони на Запорізькому напрямку. Згодом був переведений до складу 54-ої окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи Сухопутних військ Збройних сил України.
Воїн захищав Україну у найзапекліших точках, гідно виконуючи бойові завдання на передовій. Іван мав контузії, але після короткої реабілітації, завжди повертався на фронт до побратимів.
Наш захисник захоплювався рибалкою. Дуже любив тварин. Мав найкращого друга – собаку «Бой». Навіть, коли вже захищав нашу землю від ворога, просив матір надіслати фото свого улюбленця.
Син Іван мав теплі стосунки з матір’ю, завжди їй в усьому допомагав. Щодня телефонував додому, коли був не на завданні, аби заспокоїти любляче материнське серце…
Військовослужбовець ніколи не скаржився, а навпаки говорив, що все у нього добре, що скоро повернеться додому. Мало розповідав про страшні реалії війни, більше розпитував про рідне село, про рідних та близьких серцю людей. Мріяв повернутися в рідне село. Купити авто, трактор, аби зайнятися сільським господарством.
Іван останнім часом сильно переживав загибель побратима, який від тяжкого поранення помер у нього на очах, був стривожений та засмучений…
Перед черговим бойовим завданням Іван спілкувався з старшим братом по відео зв’язку… Як виявилось, то був його останній дзвінок і його останні слова…
Іван був вірним військовій присязі Українському народу, мужньо виконував військовий обовʼязок. Та, на жаль, 28 квітня 2024 року в бою за Україну, її свободу і незалежність, під час артилерійського обстрілу в районі Бахмуту Іван Іванович СОЛОПЧЕНКО загинув.
Бракує слів, щоб передати душевний біль, бракує сліз, щоб виплакати це горе, цю не поправну втрату. Воїну СОЛОПЧЕНКУ Івану навіки 41 рік…
У Героя залишилися мати, брати, племінники…
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас…
У наших серцях, у нашій памʼяті Іван СОЛОПЧЕНКО залишиться незламним Героєм, відданим сином своєї родини, безстрашним Воїном України
Вічна пам’ять і вічна слава Герою СОЛОПЧЕНКУ Івану Івановичу!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
