4 жовтня 2025 року на Алеї Слави в Ромнах панувала особлива атмосфера, наповнена вдячністю, сльозами радості й гордістю за тих, хто вистояв. Цього осіннього дня Роменська громада зібралася, щоб зустріти Захисників, які після довгих і тяжких років полону повернулися додому — Богдана ШОКОТУ та Євгенія БАДИВУ.
Міський голова Олег СТОГНІЙ, заступник голови Роменської районної державної адміністрації – начальника Роменської військової адміністрації Дмитро ЛЄСКОВ, заступник голови районної ради Василь МАЛИК, заступник міського голови Лілія ГОРОДЕЦЬКА, представники Виконавчого комітету та Молодіжної ради, члени сімей безвісти зниклих та полонених Воїнів, небайдужі мешканці громади з вдячністю зустріли Героїв та їх рідних. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх, хто загинув, боронячи Україну.
Смуток і радість був в очах батьків обох Воїнів та Богдана ШОКОТИ. За збігом обставин, Євгеній БАДИВА був відсутній на заході, у зв’язку із відрядженням до військової частини.
Очільник громади Олег СТОГНІЙ звернувся до присутніх із щирими словами подяки: «Наші Захисники Богдан ШОКОТА та Євгеній БАДИВА, є символами мужності й сили українського духу. Вони пройшли через пекло, але не втратили віри. Їхнє повернення — це промінь світла, який дає надію всім, хто ще чекає своїх рідних. Особлива подяка батькам, адже саме їхня любов, підтримка і віра були тим тилом, який допоміг вам вистояти, вижити. Ви виховали справжніх Героїв, які повернулися додому живими, незламними та сповненими духу боротьби. Слава нашим Героям! Слава Україні!».
Материнські сльози, віра й любов — це те, що береже наших захисників на передовій. Міський голова Олег СТОГНІЙ вручив квіти матерям Воїнів, висловивши щиру подяку за виховання мужніх синів України, а діти подарували Воїнам кукли мотанки, як символ української культури.
Наші Воїни – це приклад сили духу, незламності та безмежної любові до Батьківщини.
Зі словами вдячності, болю, надії на Перемогу до громади звернувся Богдан ШОКОТА. Він вручив міському голові Олегу СТОГНІЮ прапор Героїв Маріуполя.
Богдан Михайлович ШОКОТА народився 25 липня 1999 року в місті Ромни. Змалечку він був активним, доброзичливим і цілеспрямованим хлопцем. Навчався у Роменській ЗОШ №4, займався футболом, представляв рідне місто на обласних змаганнях і завжди доводив, що командний дух і воля до перемоги — головне.
У 2015 році вступив до Роменського коледжу КНЕУ на спеціальність «Обслуговування нафтових і газових промислів». Після закінчення у 2019 році здобув фах «нафтовика». Того ж року був призваний до війська, а згодом підписав контракт із Збройними Силами України — став морським піхотинцем 36-ї окремої бригади ВМС ЗСУ.
Богдан брав участь у ротаціях у Маріуполі. Саме там, у лютому 2022 року, він зустрів повномасштабне вторгнення. Тримав оборону на металургійному комбінаті ім. Ілліча, до останнього виконував свій обов’язок перед країною. У квітні 2022 року, опинившись в оточенні, потрапив у полон. Йому тоді було лише 22 роки.
Три роки і три місяці Богдан провів у нелюдських умовах російських катівень, але не зламався. 4 липня 2025 року він нарешті повернувся додому. Батьки — Михайло Автономович і Алла Юріївна, брат Юрій — вірили, чекали й зустріли свого сина та брата зі сльозами радості.
Історія Євгеня БАДИВИ — це історія справжнього Воїна, який пройшов усі кола випробувань і довів: український солдат — незламний.
Євгеній Сергійович БАДИВА народився 31 серпня 1999 року в селі Коржі Роменського району. З дитинства вирізнявся працьовитістю, добротою та любов’ю до рідного краю. Після закінчення дев’яти класів Коржівської школи вступив до Роменського коледжу КНЕУ, де здобув спеціальність механіка.
Після навчання працював на заводі Кобзаренка, але вже восени 2019 року став до лав Збройних Сил України. Служив у 74-му окремому розвідувальному батальйоні, мав звання старшого солдата, відзначався подяками та грамотами від командування.
На початку повномасштабного вторгнення боронив Волноваху, а згодом — Маріуполь. Майже три місяці разом із побратимами тримав оборону міста, а 20 травня 2022 року, виконуючи наказ, вийшов із території «Азовсталі» і потрапив у полон.
Три роки і чотири дні він провів у неволі, але вистояв, не втративши віри. 24 травня 2025 року Євгеній повернувся додому, у рідне село Коржі, до батьків — Світлани Миколаївни, Сергія Володимировича та сестри Анастасії.
З надією в серці чекаємо на день, коли всі наші Герої повернуться додому.
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
Перезавантажити документ 
Відкрити в новій вкладці