20 лютого 2014 року стало не просто датою чергової офіційної події в календарі, а своєрідною точкою неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, до старих корупційних схем, а також маркером протидії «багатовекторності», а насправді – проросійському тяжінню у зовнішньополітичному курсі. Адже за все це не просто стояли люди на Майдані, за це заплачено дуже велику ціну – людські життя.
З метою вшанування пам’яті громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України та завдяки яким було змінено хід історії нашої держави, щорічно 20 лютого відзначається День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/69/2015).
У 2015 році Джо Байден, чинний президент США (тоді ще віце-президент), коментуючи події на київському Майдані Незалежності сказав: «Серед вогню та льоду, снайперів на дахах, Небесна Сотня заплатила найстрашнішу ціну патріотів… Їхня кров та мужність дають українському народові другий шанс на свободу».
Найтрагічнішими днями в історії Революції Гідності стали 18–20 лютого 2014 року. Вранці 18 лютого 2014 року світило яскраве сонце, небо було незвично ясно-синім, глибоким і прозорим, ніщо не віщувало біди.
З Майдану Незалежності до стін Верховної Ради наближалися колони мирних протестувальників на підтримку ініціативи відновлення дії Конституції 2004 року, яку Янукович незаконно змінив, узурпувавши владу.
Хоча відповіддю на мирну ходу стали звірячі вбивства. У майданівців летіли гранати, начинені залізом, які калічили та вбивали, лунали постріли з помпових рушниць та автоматичної зброї. Разом із силовиками, які, переступивши закон, почали стріляти в українців, привезені до Києва банди кримінальних злочинців, на яких спирався режим. Вони добивали залізними прутами тих, хто падав.
За ці три дні загинуло найбільше протестувальників. Однак перші смерті учасників протестів були зафіксовані задовго до гарячої фази протистоянь і пройшли майже непоміченими для більшості українських громадян. Зокрема, першим загиблим Героєм Небесної Сотні став Павло Мазуренко. Він мав кримську прописку, але мешкав і працював у Києві. З початком протестів відвідував Майдан. 18 грудня 2013 року, коли він повертався додому, до житлового масиву Києва Борщагівки, його зупинили люди в чорних одностроях, у бронежилетах і шоломах. Силовики попросили документи, а побачивши кримську прописку, жорстоко побили Павла та втекли. Чоловік зміг самостійно дістатися додому, але пізніше був доправлений до Київської міської клінічної лікарні № 12, де 22 грудня 2013 року помер внаслідок отриманих травм через поламані ребра та пробиті легені. За нез’ясованих обставин загинув і активіст Майдану тернополянин Тарас Слободян. Він зник ще у грудні, а його тіло було знайдено на Сумщині лише навесні. Експертиза показала, що Тарасові вибухом відірвало руку.
Переломним етапом Революції Гідності було ухвалення 10 законів, 16 січня 2014 року, які були спрямовані проти фундаментальних громадянських свобод – свободи вираження поглядів, свободи мирних зібрань, свободи об’єднань. Вони повністю знімали відповідальність з причетних до жорсткого розгону мітингувальників на Євромайдані та створювали правові підстави для запровадження цензури та переслідування незгодних із діями влади. Народ одразу назвав їх «диктаторськими». Ухвалення цих законів, зміст яких відверто суперечив принципам демократії, призвело до радикалізації протестів. 19 січня увійшло в історію під назвою Вогнехреща. Після чергового Народного віча на майдані Незалежності частина учасників, обурені «диктаторськими» законами, вирушили до будівлі Верховної Ради. На початку вулиці Грушевського шлях їм перекрили загони міліції та «Беркуту». Майже одразу виникли сутички. Лінія протистояння пролягла між колонадою стадіону «Динамо» та будівлею Національного художнього музею України.
Без зброї, у вогні Майдан продовжував стояти. Майдан вистояв через кожного, хто залишався там, розуміючи, що вирішується доля України й їм немає куди відступати. Українці вистояли там, тому що по-іншому не могли.
За ці страшні дні 18 – 20 лютого загинуло близько ста активістів, понад тисячу отримали важкі поранення. Наймолодшому з загиблих Героїв Небесної сотні – Назару Войтовичу було 17 років, найстаршому – Івану Наконечному – 83 роки.
Вічна пам’ять тим, хто віддав свої життя за вільну, незалежну, європейську Україну!
