Війна – це трагедія, яка змінює долі і навіки залишає слід у душах народу. Вона забирає найкращих, тих, хто мав мрії, плани, життя попереду, але став на захист Батьківщини.
Нині Україна бореться за свою свободу й незалежність із жорстоким та підступним ворогом. Ця боротьба забирає життя багатьох мужніх синів і дочок нашої землі. Їхній героїзм і самопожертва – це приклад незламності та сили духу, який назавжди залишиться в нашій пам’яті.
Сьогодні Роменська громада зі скорботою провела в останню путь свого Захисника – Дмитра Івановича МАТВІЄНКА.
Церемонія прощання із загиблим Воїном відбулась на Алеї Слави. Віддати останню шану Герою прийшли рідні, друзі, побратими, небайдужі мешканці громади, представники громади та духовенства. Присутні схилили голови у скорботі, розділяючи біль непоправної втрати.
Щирі співчуття рідним загиблого Героя висловив міський голова Олег СТОГНІЙ, зі словами скорботи він промовив: «Ворог прийшов на нашу землю, несучи із собою смерть, біль і руйнування. Та замість страху народилася незламність, замінити розпач прийшла рішучість. І серед тих, хто без вагань став на захист України, був наш земляк Дмитро МАТВІЄНКО. Він став на захист рідної землі, розуміючи, що кожен його крок важливий для майбутнього країни. Його рішучість та відданість справі стали прикладом для інших. Він мужньо витримував усі труднощі фронту, без зайвих слів, але з непохитною вірою в Перемогу. Воїну назавжди 33… Герої не вмирають — вони живуть у наших серцях, молитвах та кожному подиху вільної України… Вічна пам’ять, шана і слава Герою — Дмитру Івановичу МАТВІЄНКУ!»
Літію за загиблим військовослужбовцем відслужили священнослужителі Православної церкви України. Під супровід оркестру, журливу мелодію «Плине кача» та майоріння синьо-жовтих прапорів провели Героя в останню земну дорогу.
Дмитро Іванович МАТВІЄНКО народився 7 листопада 1990 року в селі Овлаші. З дитинства він був спокійним, добрим і щирим хлопцем, який завжди приходив на допомогу, ніколи не залишав осторонь чужого болю. Навчався у Роменській школі №5, після чого продовжив освіту у Роменському коледжі КНЕУ за спеціальністю “Комп’ютерна інженерія”.
Свій трудовий шлях розпочав на ПАТ «Роменський завод «Тракторозапчастина» як слюсар-інструментальник. Водночас Дмитро заочно здобував освіту у Сумському державному університеті за спеціальністю “Обслуговування комп’ютерних та інтелектуальних систем і мереж”. Згодом працював на ТОВ “Завод Кобзаренка», де проявив себе як відповідальний, сумлінний та доброзичливий працівник.
Його колеги та друзі згадують: Дмитро мав щире серце, завжди з усмішкою, завжди з добрим словом. Він легко знаходив спільну мову з людьми, мав багато друзів, був турботливим сином і надійною опорою для матері. Чоловік опікувався та дуже любив своїх хрещеників.
Дмитро певний час працював у Києві та Ірпіні, на підприємстві ТОВ “І2ФУДЗ” з виготовлення ліній для виробництва лавашів. Саме там застав його початок повномасштабного вторгнення. Коли ситуація дозволила, він повернувся до Ромнів, влаштувався на роботу в МХП «Урожайна країна» слюсарем-ремонтником.
Влітку 2023 року Дмитро одружився. Це був день радості, сповнений любові та віри в майбутнє… Але вже через три дні після весілля він отримав повістку і, не вагаючись, став до лав 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади Сухопутних військ ЗСУ. Пройшовши коротке навчання у Полтаві, Дмитро вирушив на Лиманський напрямок, у саме пекло війни.
Для своїх побратимів був надійним товаришем, спокійним і стійким Воїном, який умів діяти рішуче, коли навколо гримить війна. Він лише раз приїжджав додому — щоб попрощатися з бабусею.
4 грудня 2023 року Дмитро під час третього бойового завдання востаннє написав матері, запевнивши, що все добре. Після цього зв’язок обірвався… Один рік та одинадцять місяців родина жила в надії, що він живий. Але експертиза ДНК підтвердила найстрашніше.
4 грудня 2023 року телефоніст-лінійний наглядач відділення зв’язку 60-тої окремої механізованої Інгулецької бригади Сухопутних військ ЗСУ, солдат Дмитро Іванович МАТВІЄНКО загинув під час виконання військових обов’язків та завдань пов’язаних із захистом Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України в районі н.п. Лиман-Перший, Куп’янського району, Харківської області внаслідок артилерійського обстрілу.
Воїну назавжди 33 роки…
У Дмитра залишилися мати, батько, дружина — найрідніші люди, які втратили найдорожче. Їхній біль — це біль усієї Роменської громади та України. Адже разом із Дмитром ми втратили людину, яка втілювала найкращі риси українського народу — працелюбність, скромність, доброту й відданість рідній землі.
Сьогодні ми схиляємо голови перед подвигом Дмитра МАТВІЄНКА. Адже Герої не вмирають — вони живуть у наших серцях, у наших молитвах, у кожному подиху вільної України.
Дмитро Іванович МАТВІЄНКО віддав своє життя, щоб ми могли жити, щоб у наших дітей було майбутнє, щоб наша Батьківщина залишалася вільною. Його ім’я назавжди вписане у літопис Героїв Роменської громади та всієї України. Нехай Господь упокоїть душу нашого Захисника серед світлих Воїнів, що боронили рідну землю. Спочивай з миром, Дмитре.
Вічна пам’ять, шана і слава Герою – Дмитру Івановичу МАТВІЄНКУ!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики