Роменська міська рада
офіційний сайт
9 вересня 2026 року свій 100-річний ювілей відзначає Покотій Марія Трохимівна — мешканка Роменської міської територіальної громади, жінка непростої долі, представниця покоління, на долю якого випали найтяжчі випробування ХХ століття.
Сто років — це ціла епоха. За плечима Марії Трохимівни — дитинство, обпалене голодом і війною, роки наполегливої праці, створення родини, втрата найдорожчої людини та безліч подій, які назавжди залишилися в пам’яті. Водночас це сто років любові до життя, людської гідності, праці та родини.
Марія Трохимівна народилася у 1926 році в селі Свистунівка Полтавської області у багатодітній селянській родині. Її батько працював столяром у сільськогосподарському технікумі, а мати — робітницею цього ж закладу.
Дитячі роки були непростими. Марія Трохимівна пережила страшні роки Голодомору, назавжди зберігши у пам’яті відчуття голоду, нестачі найнеобхіднішого та страху за життя близьких. Навіть через десятиліття ці переживання залишаються частиною її особистої історії. Особливе ставлення до хліба, коли кожен його шматочок бережно зберігається, стало для неї своєрідною пам’яттю про ті страшні часи.
Юність Марії Трохимівни припала на роки Другої світової війни. Увесь воєнний період вона провела в Ромнах, ставши очевидицею трагічних подій, людських втрат і важких випробувань, через які пройшли українці. Після війни Марія Трохимівна продовжила навчання. У 1945 році вона закінчила вісім класів середньої школи № 3 міста Ромни та розпочала свій трудовий шлях працівницею пункту «Заготзерно». У 1948 році за направленням підприємства Марію Трохимівну направили до Харкова на курси бухгалтерів. Після завершення навчання вона повернулася до Ромен і продовжила працювати вже за здобутим фахом.
У 1956 році доля привела її до Дніпропетровської області, де Марія Трохимівна зустріла свого майбутнього чоловіка — Дмитра Макаровича Покотія. Вони створили сім’ю, а згодом у подружжя народився син. У 1967 році сім’я повернулася до Ромен. Марія Трохимівна почала працювати бухгалтером на «Роменській Міжрайбазі». Сумлінність, відповідальність і професіоналізм були невід’ємними рисами її характеру. Багаторічну працю жінки гідно оцінили — у 1973 році вона стала заступником головного бухгалтера. У 1981 році Марія Трохимівна вийшла на заслужений відпочинок. Її загальний трудовий стаж становить 36 років. За багаторічну сумлінну працю вона нагороджена медаллю за вислугу років.
Життя не завжди було прихильним до Марії Трохимівни. У 2013 році після тривалої хвороби відійшов у вічність її чоловік Дмитро Макарович. Втрата найдорожчої людини стала важким випробуванням. Та світлі спогади про спільні роки, любов і родинне тепло назавжди залишилися в її серці.
Сьогодні Марія Трохимівна живе разом із сином. Найбільша її гордість і найбільше багатство — родина: двоє онуків та троє правнуків, які дарують їй любов, увагу, турботу та допомагають відчувати радість кожного нового дня. Її життєвий шлях — це відображення долі цілого покоління українців. Покоління, яке пережило голод і війну, відбудовувало країну, багато працювало, виховувало дітей і онуків та, попри всі випробування, зберегло здатність любити, радіти життю й залишатися людяним.
100 років — це не просто ювілей. Це сто років пам’яті, праці, любові та мудрості. Це сотня років, у якій вмістилася історія родини, міста, країни та цілого покоління.
З нагоди поважного ювілею щиро бажаємо Марії Трохимівні міцного здоров’я, душевного спокою, добробуту, Божої ласки та родинного тепла. Нехай поруч завжди будуть найдорожчі люди — син, онуки та правнуки. Нехай їхня любов і турбота зігрівають серце, а кожен новий день приносить радість, світло та приємні моменти.
Зі 100-річним ювілеєм, Маріє Трохимівно! Дякуємо Вам за Ваш життєвий подвиг, мудрість, силу духу, багаторічну працю та любов, яку Ви подарували своїй родині.
За повідомленням Управління соціального захисту
населення Роменської міської ради
8 вересня у Роменській громаді відбулося розширене засідання робочої групи з розроблення Стратегії розвитку Роменської міської територіальної громади на 2027–2037 роки.
До участі у заході долучилися керуючий справами виконкому Наталія МОСКАЛЕНКО, представники медичної, освітньої, соціальної, культурної та комунальної сфер, громадських організацій, ветерани, старости, представники бізнесу та інші активні учасники розвитку громади.
Серед учасників зустрічі – директор ТОВ «МХП-Урожайна країна» Сергій НІКОЛАЄВ, менеджер регіональний із соціальних проєктів БО «БФ «МХП-Громаді» Наталія БОГДАН та експерт із взаємодії з громадами Наталія ДАНЬКОВСЬКА.
«Стратегія – це спільне бачення майбутнього громади. Саме тому важливо, щоб до процесу її розроблення долучалися представники різних сфер, громадськості, бізнесу та жителі громади. Врахування їхніх пропозицій та потреб дозволить сформувати реалістичні пріоритети розвитку й визначити конкретні кроки для їх досягнення», – зазначила керуючий справами виконкому Наталія МОСКАЛЕНКО.
Під час зустрічі експерти ВІ «Активна Громада» Інституту «Республіка» Олександра ГЛІЖИНСЬКА та Інна ДУШКА презентували напрацювання, отримані за результатами попередніх зустрічей та досліджень, а також ознайомили учасників із проєктом «Дерева цілей Стратегії розвитку громади». Окрему увагу приділили результатам опитування жителів громади. Учасникам представили оцінку якості життя та ключові цінності мешканців, визначили топ-7 проблем громади, які, на думку жителів, потребують першочергового вирішення. Також були окреслені перспективні напрями економічного розвитку, які мають потенціал для громади у майбутньому.
За результатами проведеної роботи визначено основні стратегічні та операційні цілі розвитку Роменської громади, які мають стати орієнтиром для подальшого планування та реалізації конкретних заходів і проєктів.
Важливою частиною зустрічі стала практична робота учасників у тематичних групах. Представники різних сфер спільно напрацьовували ключові проєкти до визначених завдань стратегічних цілей. Такий формат дозволив врахувати професійний досвід, бачення та пропозиції представників різних секторів громади.
У ході групової роботи обговорювалися перспективні проєкти, реалізація яких сприятиме розвитку інфраструктури, покращенню якості надання публічних послуг, розвитку підприємництва, посиленню спроможності освітньої, медичної, соціальної та культурної сфер, а також підвищенню рівня безпеки та комфорту проживання мешканців.
Напрацьовані під час зустрічі пропозиції та проєктні ідеї стануть основою для подальшого формування Стратегії розвитку Роменської міської територіальної громади на 2027–2037 роки.
Процес стратегування реалізується командою ВІ «Активна Громада» від Інституту «Республіка» у межах проєкту «STRATEGY LAB: лабораторія змін у громадах» за підтримки Фонду “МХП-Громаді” та The German Marshall Fund of the United States.
За повідомленням Управління економічного розвитку Роменської міської ради
Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці нагадує, що роботодавець у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2026 року № 490 «Деякі питання розрахунку та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю», має право зарахувати до виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю забезпечення роботою осіб з інвалідністю першої групи незалежно від причин її встановлення або осіб з інвалідністю другої групи з порушенням зору або психічними розладами у розрахунку одна працююча особа з інвалідністю за двох штатних працівників (два робочих місця визначеного нормативу).
З метою впровадження спеціальних вимог до обладнання (облаштування) робочих місць для осіб з інвалідністю із психічними або інтелектуальними порушеннями роботодавець вживає, зокрема, але не виключно таких заходів:
За повідомленням Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
Нагадуємо, що роботодавці, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов’язані забезпечувати для особи з інвалідністю належні умови праці та інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, а також уживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають потребам цієї категорії працівників.
Так, для осіб із внутрішніми захворюваннями (хронічними захворюваннями) роботодавець з метою впровадження спеціальних вимог до обладнання (облаштування) робочих місць для осіб з інвалідністю вживає, зокрема, але не виключно таких заходів:
За повідомленням Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
Гірка звістка знову об’єднала громади в скорботі. Україна продовжує платити високу ціну за свою свободу, втрачаючи відданих Захисників і Захисниць. Сьогодні Роменська громада віддала останню шану Воїну, уродженцю Андріяшівської громади – Володимиру Олексійовичу ЛИТВИНЕНКУ!
На Алеї Слави зібралися рідні та близькі, представники громад, побратими й небайдужі мешканці. З живими квітами в руках віддали шану Герою, який до останнього залишався вірним присязі та Батьківщині. Під час заупокійної молитви священнослужителі просили для Володимира вічного спокою, а присутні схиляли голови в глибокій скорботі та вдячності.
Від імені міського голови зі щирими словами співчуття до рідних звернулася начальник Управління соціального захисту населення Роменської міської ради Оксана ПАЛЯНИЧКА: «Неможливо знайти слова, які б полегшили біль цієї непоправної втрати. Ми втратили відважного Захисника, людину честі та обов’язку, яка мріяла про мирне майбутнє для своєї родини та своєї держави, але віддала за це найдорожче — власне життя. Щиро співчуваємо рідним і близьким, розділяємо ваше горе та схиляємо голови в скорботі. Роменська громада розділяє біль родини загиблого. Світла пам’ять про Володимира ЛИТВИНЕНКА назавжди житиме в наших серцях і стане символом сили та незламності українського народу. Вічна шана і слава Герою!»
Володимир Олексійович ЛИТВИНЕНКО народився 2 квітня 1982 року в селі Анастасівка. У 1988 році маленьким шестирічним хлопчиком переступив поріг Анастасівської школи , яку у 1999 році закінчив. Найулюбленішим предметом була фізична культура, а саме – гра в футбол. Тому і виконував обов’язки голкіпера шкільної футбольної команди, а після закінчення школи більше 20 років був воротарем сільського футбольного клубу « Анастасівка .» У пам’яті вчителів назавжди залишився той світлоокий, щирий, жвавий і допитливий хлопчина, який завжди поспішав назустріч новому дню, новим відкриттям. Однокласники згадуютьйого, як спокійного, врівноваженого, відповідального, надійного товариша.
Після закінчення школи продовжив навчання у Недригайлівському ВПУ № 41.
З 2000 по 2002 рік проходив військову службу у Збройних Силах України. Після повернення з 1 січня 2003 року по 2013 рік працював оператором по видобутку нафти і газу у 4 цеху Охтирського НГВУ.
Згодом працював на взуттєвій фабриці витягувальником взуття. Складалося все добре, але війна внесла свої корективи. З перших днів війни, 24 лютого 2022 року він добровільно вступив на захист своєї Батьківщини. Залишив звичне життя, рідний дім, обійми рідних і став щитом для батьків, сестер, племінників, усіх кого любив…
Захисник проходив службу в 117 окремій бригаді територіальної оборони. Уже у 2024 році був поранений, нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «За поранення». Але це його не зупинило. Він продовжував бути зі своїми побратимами, якими дуже дорожив.
31 травня 2025 року Володимир, як солдат-гранатометник отримав грамоту 117 окремої бригади територіальної оборони « За відмінне виконання військового обов’язку і вірність присязі» 5 жовтня 2025 року відданий Воїн, головний сержант, командир першого стрілецького відділення третього стрілецького взводу, шостої стрілецької роти другого батальйону територіальної оборони отримав подяку від свого командування « За віддану службу українському народу, мужність і стійкість проявлену у найважчі для нашої держави часи» .
Також мужній Захисник має грамоту від Генерал-майора Ігоря ПЛАХУТИ, командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України « За бездоганне виконання військового обов’язку, вірність присязі, захист територіальної цілісності, національного суверенітету України».
Він став воїном. Не тому, що прагнув війни. а тому, що понад усе любив мир, любив життя, своє село, свою Україну. Він став одним із тих, хто власними грудьми закрив нашу державу від ворога, хто щодня дивився небезпеці в очі заради життя інших.
Він жив чесно, любив свою родину, свою країну і мріяв про мирне майбутнє. Але війна забрала найдорожче — молоде життя. Його мужність, самопожертва та незламність назавжди залишаться у наших серцях та в історії України.
30 серпня 2026 року механік взводу протидії екіпажу безпілотних літальних апаратів противника 117-ої окремої бригади територіальної оборони, молодший сержант ЛИТВИНЕНКО Володимир Олексійович загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Воїну назавжди 44…
Схиляємо голови у глибокій скорботі та висловлюємо щирі та найглибші співчуття матері, рідним, близьким, друзям і побратимам Володимира. Розділяємо цей страшний біль разом із вами.
Ми завжди пам’ятатимемо Володимира ЛИТВИНЕНКА як людину, яка до останнього залишалася вірною військовій присязі та своєму обов’язку. Його життя є прикладом справжньої любові до Батьківщини, мужності та самовідданості.
Світла пам’ять і вічна шана Воїну – Володимиру Олексійовичу ЛИТВИНЕНКУ!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
7 вересня 2026 року на Алеї Слави відбулося прощання із Воїном, старшим солдатом Дмитром Володимировичем БЕРЕСТОВСЬКИМ. Під час церемонії присутні вшанували пам’ять Захисника хвилиною мовчання та поклали квіти.
Від імені міського голови Олега СТОГНІЯ до рідних звернулася начальник Управління соціального захисту населення Роменської міської ради Оксана ПАЛЯНИЧКА: «Жодні слова не можуть зменшити біль, який сьогодні переживає родина Дмитра Володимировича. Роменська громада щиро співчуває родині мужнього військовослужбовця. Втрата такого світлого та доброго Сина України – непоправна. Його жертовність, віра та сила духу є прикладом для нас усіх. Світла пам’ять і вічна шана Воїну!».
Дмитро Володимирович БЕРЕСТОВСЬКИЙ народився 19 червня 1973 року в місті Ромни. Закінчив 8 класів Роменської загальноосвітньої школи № 11. У Роменському ВПУ здобув професію столяра.
Працював на підприємствах ВАТ «Роменський завод АТС» та ВАТ «Роменський завод «Поліграфмаш», де зарекомендував себе як відповідальний працівник. У вільний час любив риболовлю, мав золоті руки та займався будівельними роботами.
Дмитро Володимирович був спокійною та врівноваженою людиною. Завжди був готовий прийти на допомогу. Любив і цінував свою родину – дружину, донечку та онуку. Був турботливим чоловіком, батьком і дідусем, для якого родина завжди була найважливішою.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, чоловік не вагаючись приєднався до ДФТГ Хмелівської громади Роменського району.
У липні 2024 року він приєднався до лав Збройних Сил України. Військову підготовку пройшов у навчальному центрі «Десна». Захищав Україну на Харківському та Сумському напрямках.
Із 31 серпня 2025 року проходив військову службу на Донеччині. Серед побратимів користувався заслуженою повагою та мав високий авторитет. Його військовим позивним було «Демон».
За час служби Дмитро проявив себе мужнім, дисциплінованим і відповідальним воїном, надійним побратимом, який завжди залишався людиною з великим серцем. Він підтримував товаришів у найважчі хвилини, не боявся труднощів і до останнього залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам та Україні.
Та війна жорстоко обірвала життя Захисника, перекресливши його плани, мрії та сподівання…
1 вересня 2026 року водій-електрик 2-го комплексу радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами 117-ї окремої бригади територіальної оборони, старший солдат БЕРЕСТОВСЬКИЙ Дмитро Володимирович, загинув на Слов’янському напрямку внаслідок удару ворожого ударного БпЛА типу FPV, отримавши поранення, несумісні з життям.
Навіки 53 роки…
У невимовному горі залишилися дружина, донька та онука.
Для них Дмитро назавжди залишиться люблячим чоловіком, турботливим батьком, ніжним дідусем, надійною людиною та людиною великого серця. Його голос, усмішка, добрі слова та турбота назавжди залишаться у пам’яті найдорожчих людей.
Втрата Захисника – це біль, який неможливо виміряти словами. Разом із родиною Дмитра Володимировича сумує вся Роменська громада.
Уся Роменська громада низько схиляє голови перед світлою пам’яттю Воїна. Щиро співчуваємо родині та близьким Дмитра Володимировича. Розділяємо ваш біль і скорботу через непоправну втрату.
Нехай пам’ять про мужнього Захисника України назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив і поважав.
Вічна пам’ять і слава Герою України — Дмитру Володимировичу БЕРЕСТОВСЬКОМУ!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
Війна безжально продовжує виривати з нашого життя найкращих – молодих, щирих, сильних духом. Вона залишає за собою незагойні рани та біль, який відлунює в серці всієї громади.
🕯Ще один скорботний день в Роменській міській територіальній громаді.
6 вересня 2026 року провели в останню путь молодого Захисника, уродженця с. Пустовійтівка – Дениса Сергійовича БАКУНА. Траурний кортеж прибув до Алеї Слави, де відбулася церемонія прощання із загиблим Захисником. Віддати шану Воїну прийшли рідні, близькі, керівництво громади, друзі, знайомі, військові, духовенство та небайдужі жителі.
З живими квітами в руках, стоячи на колінах, присутні на скорботній церемонії схиляли голови в глибокій шані та дякували Захиснику за все, що він зробив в ім’я України та кожного її громадянина. Священнослужителі здійснили чин заупокійної молитви за Героєм.
«Війна забирає найцінніше — людські життя, молодість, любов і майбутнє. Особливо боляче, коли гинуть ті, хто ще тільки починав жити, мріяв про родину, дім, мирні дні та просте людське щастя. Воїну назавжди 29… Боляче усвідомлювати, що війна безжально забрала в Дениса БАКУНА майбутнє. Забрала плани та мрії… Забрала життя… Але вона не зможе забрати нашу пам’ять… Пам’ять про Дениса житиме у серцях його рідних, друзів і побратимів. У спогадах тих, хто знав його особисто. Щирі співчуття рідним Дениса… Дякую і вклоняюся нашому Воїну, який віддав своє життя за pідну землю, pідний дім, за pодину та укpаїнський наpод. Вічна пам’ять та слава Денису Сергійовичу БАКУНУ!» – від імені міського голови Олега СТОГНІЯ промовила слова глибокої скорботи та вдячності начальник Управління соціального захисту населення Оксана ПАЛЯНИЧКА.
Квіти й сльози покривали труну з тілом Воїна, а з фото, яку тримали військові, дивився мужній, хоробрий Захисник, що став Героєм та поповнив лави небесне військо.
Наш Захисник – Денис Сергійович БАКУН народився 11 березня 1997 року в місті Суми. Коли хлопчикові виповнилося три роки, його батько переїхав на свою батьківщину — до села Пустовійтівка Роменського Району. Тут Денис зростав серед рідних, які піклувалися про нього, поки батько працював.
З першого класу життя хлопця було пов’язане з Конотопом. Навчаючись у Конотопському інтернаті, Денис захопився спортом. Він займався боксом та греко-римською боротьбою, брав участь у змаганнях і здобував призові місця на Всеукраїнському рівні.
Після школи Денис здобув професію столяра, навчаючись у Конотопському училищі. Строкову військову службу проходив в Одеській області.
Потім у його житті були різні роботи й дороги. Працював в охоронній фірмі у Києві, на будівництві. Разом із коханою дівчиною їздив на заробітки до Угорщини, де працював на автомобільному заводі.
Та де б не був Денис, його завжди вирізняли відкритість, щирість, доброта і неймовірна харизма. Він був веселим, компанійським, легко знаходив спільну мову з людьми та мав багато друзів. Поруч із ним завжди було тепло й весело. Денис умів дружити, підтримати, пожартувати, створити навколо себе атмосферу радості.
Особливе місце в житті Дениса займала його кохана дівчина. Вони разом мріяли про майбутнє. Про родину, спільний дім, прості щасливі дні… Він дуже любив життя. Денис був людиною, яка вміла любити по-справжньому — щиро, без зайвих слів, усім серцем.
Денис також любов тварин. Він не міг пройти повз покинуту собаку чи кота. Часто забирав їх додому, годував, піклувався про них.
Повномасштабне вторгнення росії Денис зустрів удома, у рідній Пустовійтівці. Він прийняв чоловіче та вольове рішення і у квітні 2022 року разом із товаришем добровільно пішов до військкомату.
Спочатку пройшов військову підготовку під Краматорськом, після чого став бойовим медиком. Під час виконання завдань Денис отримав контузію, проходив лікування, але після одужання повернувся до побратимів і продовжив службу. Незважаючи на те, що був визнаний обмежено придатним, він не шукав легшого шляху й залишався там, де був потрібен.
На початку 2025 року разом із побратимами виконував завдання з охорони кордонів у районі Чорнобиля.
Денис постійно вдосконалював свої військові навички. Пройшов спеціальну підготовку з керування безпілотними літальними апаратами та отримав відповідний сертифікат.
Одним із найважчих випробувань для нього та його рідних стало бойове завдання взимку 2024-2025 року, під час якого разом із побратимами вони потрапили в оточення. Завдання, яке мало тривати три дні, розтягнулося на 54 дні без зв’язку. Рідні не знали, де він і що з ним… Чекали, молилися, вірили…
Тоді Денис БАКУН разом із побратими вистояли, переживши страшні реалії війни, без їжі та води. У лютому 2025 року їм вдалося вийти з оточення.
Після цього Денис проходив тривалу реабілітацію. Пережите залишило свій слід, але не змінило головного — він не залишив своїх побратимів і знову повернувся до строю.
У складі 117-ї окремої бригади територіальної оборони Денис продовжив захищати Україну на Донеччині, неподалік Слов’янська. Був навідником дронів. Бойові побратими знали його за позивними «Док» та «Баку». Він мав статус учасника бойових дій.
Денис не боявся війни, але він дуже хотів жити. Хотів повернутися до мирного життя, будувати плани, бути поруч із коханою людиною, створити родину. «Я так хочу пожити без війни», — часто говорив він.
На жаль, війна внесла свої жорсткі корективи у всі земні плани Захисника…
7 серпня 2026 року, виконуючи бойове завдання, солдат Денис Сергійович БАКУН отримав тяжке поранення.
Понад двадцять днів лікарі у госпіталях Дніпропетровщини та Одеси боролися за його життя. Денис переніс складні операції… Усі ці важкі дні поруч із ним була його кохана. Вона говорила з ним, розповідала про те, що на нього чекають вдома. Що за вікном літо і море зовсім поруч, а він не бачить цієї краси. Давала послухати голос друзів, включала йому улюблені бої, говорила про те, що він обов’язково одужає, що попереду ціле життя… Вона вірила… Вірили рідні… Та, на жаль, дива не сталося…
28 серпня 2026 року оператор безпілотних літальних апаратів 117-ї окремої бригади територіальної оборони, солдат Денис Сергійович БАКУН помер внаслідок ускладнень від тяжкого поранення, отриманого під час участі у бойових діях із захисту України у госпіталі на Одещині.
Воїну навіки 29 років…
У Дениса залишилися батько, названа мама, кохана дівчина, рідні та друзі…
Для них він назавжди залишиться не лише Воїном. Він залишиться тим самим Денчиком – веселим хлопцем із сильною харизмою, який умів об’єднати навколо себе людей. Тим, хто любив зібрати друзів, допомогти, підтримати. Тим, хто понад усе любив життя…
Боляче усвідомлювати, що війна безжально забрала в Дениса БАКУНА майбутнє. Забрала плани та мрії… Забрала життя… Але вона не зможе забрати нашу пам’ять… Пам’ять про Дениса житиме у серцях його рідних, друзів і побратимів. У спогадах тих, хто знав його особисто.
Щирі співчуття рідним Дениса… Дякуємо, Воїне, за захист…, мужність та життя, віддане Україні…
🕯Вічна пам’ять, безмежна вдячніcть та шана Воїну – Денису Сергійовичу БАКУНУ!🇺🇦
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
Шановні працівники та адміністратори Центру надання адміністративних послуг!
Щиро вітаю вас із професійним святом — Днем працівника Центру надання адміністративних послуг!
У першу суботу вересня ми вшановуємо людей, чия щоденна праця безпосередньо пов’язана з турботою про мешканців громади, їхні потреби та комфорт. Ви першими зустрічаєте людей, які звертаються по допомогу, і саме від вашої компетентності, уважності, терпіння та людяності значною мірою залежить їхня довіра до влади.
Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, ваша робота набула особливого значення. Ви залишаєтеся поруч із ветеранами та їхніми родинами, допомагаєте внутрішньо переміщеним особам, підтримуєте військовослужбовців, долучаєтеся до волонтерських ініціатив і щодня робите свій внесок у стійкість та згуртованість нашої громади.
Дякую кожному з вас за професіоналізм, відповідальність, витримку та щире бажання допомагати людям. За вміння знаходити рішення у складних ситуаціях, за доброзичливість і повагу до кожного, хто переступає поріг ЦНАПу.
Бажаю вам і вашим родинам міцного здоров’я, миру, добробуту, невичерпної енергії, професійних успіхів та нових досягнень! Нехай ваша праця завжди буде гідно оцінена, а вдячність людей додає сил і впевненості у важливості справи, яку ви щодня робите.
Нехай у наших домівках панують тепло й затишок, у серцях — віра та надія, а над Україною якнайшвидше запанує довгоочікуваний мир.
Ваша щоденна праця — це важлива частина розвитку громади, підтримки людей і зміцнення нашої держави. Разом працюємо заради громади, разом наближаємо нашу Перемогу!
З повагою
міський голова
Олег СТОГНІЙ
Сильна громада починається з людей, які не бояться брати на себе відповідальність, втілювати ідеї та створювати можливості для інших.
Саме такими є підприємці — люди, які щодня своєю працею підтримують економіку, створюють робочі місця, наповнюють бюджет громади та допомагають їй розвиватися навіть у найскладніші часи.
Шановні підприємці Роменської громади! Прийміть щирі вітання з нагоди Вашого професійного свята!
Сьогодні Ваша діяльність — це значно більше, ніж ведення власної справи. Це стійкість, ініціативність і віра в майбутнє. Попри виклики війни Ви продовжуєте працювати, розвивати бізнес, підтримувати своїх працівників, допомагати військовим і робити вагомий внесок у життя громади.
Дякую Вам за сміливість починати, наполегливість — продовжувати та відповідальність — бути опорою для інших.
Бажаю Вам упевненості у власних силах, нових перспектив, надійних партнерів, вдячних клієнтів і стабільного розвитку. Нехай кожна Ваша ідея знаходить шлях до реалізації, а вкладена праця повертається успіхом і добробутом.
Нехай у нашій громаді буде якомога більше успішних підприємств, нових проєктів, робочих місць та можливостей для розвитку!
Разом створюємо сильну громаду. Разом будуємо економічно стійку та успішну Україну!
З повагою — міський голова Олег СТОГНІЙ
Є зустрічі, яких ніхто не хоче чекати…
Сьогодні Роменська громада зустріла «на щиті» свого Захисника — ПАВЛЕНКА Юрія Олександровича.
Живий коридор, синьо-жовті прапори, квіти та сльози в очах людей — так громада проводжала Героя, який уже ніколи не переступить поріг рідного дому.
На Алеї Слави рідні, представники громади, побратими, друзі та небайдужі мешканці схилили голови у скорботі. Молитву за спокій душі Захисника звершили священнослужителі Православної церкви України.
До рідних та близьких зі словами співчуття звернувся очільник громади Олег СТОГНІЙ: «Шановна Роменська громадо, дорога сумуюча родино! Найважче — проводжати тих, кого ще вчора чекали вдома. Ми знову зібралися на Алеї Слави, де щемить серце і бракує слів. Війна, яка вже п’ятий рік триває на нашій землі, забирає найкращих синів України. Сьогодні схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя Юрія ПАВЛЕНКА. Жодні слова не здатні втамувати біль цієї втрати. Від імені громади висловлюю щирі співчуття родині. Низький уклін батькам за сина, який став на захист рідної землі. Нехай його мужність і подвиг назавжди залишаться в історії громади та України. Вічна шана і слава Захиснику України!»
Юрій Олександрович ПАВЛЕНКО народився 7 липня 1993 року в місті Ромни.
Після закінчення 9 класів Роменської загальноосвітньої школи № 5 продовжив навчання у Роменському ВПУ-14, де здобув професії слюсаря з ремонту автомобілів та електрогазозварника. Від юних років Юрій був працьовитим, відповідальним і вправним у роботі.
У 2011 році Юрій ПАВЛЕНКО був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Службу проходив у Києві у Військовій службі правопорядку (ВСП).
Після завершення військової служби у 2012 році повернувся до рідного міста. Працював зварювальником у ТОВ «Ромни-кондитер», згодом – за фахом у ПрАТ «Роменський хлібокомбінат».
У 2014–2015 роках Юрій брав участь в антитерористичній операції на сході України. За сумлінну службу та виконання бойових завдань був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
Після повернення з АТО продовжив трудову діяльність. У 2021 році розпочав роботу на Роменській дистанції колії ПЧ-13, де працював монтером колії.
Юрій був працьовитим, відповідальним і доброзичливим. Завжди був готовий допомогти рідним, друзям та іншим людям, поважав батьків і дорожив родиною.
У вільний час захоплювався риболовлею та автомобілями. Любив техніку, умів ремонтувати й майструвати.
24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, Юрій Олександрович був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Службу проходив у складі 117-ї окремої важкої механізованої бригади. Захищав Україну на Сумському та Запорізькому напрямках. Під час служби отримав поранення. Після лікування у Запоріжжі повернувся до строю та продовжив службу.
У грудні 2023 року, під час виконання бойового завдання, зв’язок із Юрієм обірвався. Відтоді для його родини розпочалися довгі місяці болісного очікування та надії. Два роки і три місяці рідні жили з вірою, що Юрій живий і одного дня повернеться додому.
Та у лютому 2026 року, під час обміну тілами загиблих захисників, експертиза ДНК підтвердила найстрашніше…
26 грудня 2023 року старший стрілець-оператор 117-ї окремої важкої механізованої бригади, сержант ПАВЛЕНКО Юрій Олександрович загинув під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Новопрокопівка Пологівського району Запорізької області.
Воїну назавжди 30 років…
У скорботі залишилися мама, тато, два брати і племінники. Для них він назавжди залишиться сином, братом і дядьком. Пам’ять про Юрія назавжди залишиться в серцях його рідних.
Юрій ПАВЛЕНКО віддав найдорожче – своє життя за Україну, за її свободу та незалежність. Його мужність, відданість військовій присязі та готовність до останнього виконувати свій обов’язок є прикладом справжнього патріотизму й незламності українського Воїна.
Вічна пам’ять, шана і слава Герою – Юрію Олександровичу ПАВЛЕНКУ!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
Відбулася чергова зустріч групи психологічної підтримки «Коло довіри» відділення Ветеранський простір Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Роменської міської ради. Цього разу говорили про гнучкість мислення та вміння подивитися на ситуацію з іншого боку.
Зустріч пройшла у легкому, невимушеному форматі: учасники швидко відповідали на запитання, обговорювали різні життєві ситуації, жартували та ділилися власними поглядами.
Особливо цікавою стала творча вправа «Малюнок по колу» – кожен починав власний малюнок, а потім передавав його іншому учаснику, який додавав до нього щось своє. Так поступово кожна робота змінювалася, набуваючи нового змісту.
Через прості ігрові завдання говорили про те, що одна й та сама ситуація може мати різні пояснення, а зміна погляду не означає відмову від власної позиції. Іноді достатньо побачити ще один можливий варіант, щоб знайти інше рішення.
Було багато живого спілкування, гумору та обміну власним досвідом. Саме заради таких зустрічей і створений побратимський простір – місце, де можна просто бути серед своїх, говорити про різне та проводити час разом.
Ми чекаємо на Вас щотижня, двері завжди відчинені щовівторка з 15:00 до 17:00, телефон для зв’язку 0968530631, 0964540305.
За повідомленням Територіального центру соціального обслуговування
(надання соціальних послуг) Роменської міської ради
Онлайн-панельна дискусія «Формула родючого поля» — про рішення, які можна не просто обговорювати, а перевіряти й застосовувати на практиці.
🌱 Як обрати технологію обробітку ґрунту — mini-till, strip-till чи традиційну?
🧪 Чи дають біопрепарати реальний результат у господарстві?
🪨 Чи може біочар стати інвестицією у родючість ґрунту, а не додатковими витратами?
⚠️ Як відновлювати землі, пошкоджені бойовими діями, і що для цього реально потрібно фермеру?
Саме ці питання стануть основою відкритої розмови науковців із фермерами. Учасники почують результати досліджень і зможуть обговорити їхню практичну цінність для власного господарства.
🎁 ГОЛОВНА МОЖЛИВІСТЬ ДЛЯ УЧАСНИКІВ
Наприкінці семінару учасники дізнаються більше про майбутній грантовий конкурс від Інституту Тоні Блера, спрямований на підтримку українських фермерів та впровадження практичних рішень для підвищення врожайності й розвитку господарств.
Під час заходу ми розповімо детально про умови та можливості отримання індивідуального гранту для фермерів.
🤝 Організатори:
УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого
Інститут Тоні Блера
📅 Дата: 11.09.2026
🕙 Час: 10:00
💻 Формат: онлайн
👉 Щоб взяти участь у семінарі та отримати грантову пропозицію, необхідно зареєструватися.
🔗 Реєстрація: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSexe7gQb17soni9I4hhVccGAVWhgo99tcaTE8H2QcqZxlyIZA/viewform?usp=publish-editor
Реєструйтеся. Долучайтеся до дискусії. Можливо, наступний агрочелендж буде саме про ваше господарство.
Дізнатися детальніше: https://www.ndipvt.com.ua/
Контактна особа: Литовченко Оксана, завідувач відділу УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого тел.: 095-794-01-57
За повідомленням Управління економічного розвитку РМР
Управлінням забезпечення реалізації повноважень у Сумській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях оголошено аукціони з продажу об’єктів малої приватизації – об’єктів незавершеного будівництва – житлових будинків №1, №2 та №3. за адресами: Сумська область, Недригайлівський район (Роменський район),
с. Березняки, вул. Новоселівка, 3,5,11. Балансоутримувач – відсутній.
Об’єкти приватизації:
1) житловий будинок №1, загальною площею 85,7 кв.м згідно технічного паспорту, одноповерховий гіпсоблочний облицьований керамічною цеглою з дерев’яними перекриттями та шиферною покрівлею.
2) житловий будинок №2, загальною площею 85,3 кв.м згідно технічного паспорту, одноповерховий гіпсоблочний облицьований керамічною цеглою з дерев’яними перекриттями та шиферною покрівлею.
3) житловий будинок №3 (літ. А1), загальною площею 80,4 кв.м згідно технічного паспорту, одноповерховий гіпсоблочний облицьований керамічною цеглою з дерев’яними перекриттями та шиферною покрівлею.
Фундамент будинків – бетонні блоки; стіни – гіпсоблочні, обкладені цеглою (в середині тиньковані); перегородки – цегляні (тиньковані); перекриття – дерев’яні балки з утеплювачем, підшиті дошками; покрівля – шиферний лист; інші конструктивні елементи відсутні (підлоги, заповнення дверних і віконних прорізів, внутрішнє оздоблення).
Інженерне обладнання та комунікації на об’єктах приватизації відсутні.
Спосіб проведення аукціонів: аукціони з умовами.
Дата проведення аукціонів: 04 вересня 2026 року.
Стартова вартість житлового будинку №1: 25 580,00 грн .
Стартова вартість житлового будинку №2: 22 030, 00 грн
Стартова вартість житлового будинку №3: 22 570,00 грн.
На фінальну суму нараховується ПДВ.
Завершення прийому пропозицій: 03 вересня 2026 року.
Детально про аукціони: https://cutt.ly/0yjA6dgD
За повідомленням Управління забезпечення реалізації повноважень у Сумській області Регіонального відділення
Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областя
Цьогоріч фінальний етап Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура») – «Джура-2026: Карпатська Січ» відбувся на Закарпатті та об’єднав найкращі рої з різних куточків України. Сумську область у старшій віковій групі гідно представив рій «Воїни світла». Юні джури є учнями Великобубнівського закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів і вихованцями комунального закладу «Роменський центр позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю імені Івана Кавалерідзе».
Для «Воїнів світла» закарпатське таборування стало справжньою школою гарту, самостійності та командної взаємодії. Юні джури жили в наметовому містечку, опановували навички польового побуту, вчилися швидко ухвалювати рішення та діяти злагоджено.
Важливою частиною програми стали інтенсивні вишколи під керівництвом досвідчених інструкторів і військових. Джури здобували практичні знання з правил безпеки, тактичної медицини, роботи з безпілотними літальними апаратами та наземними роботизованими комплексами. Кожна локація ставала новим викликом, можливістю перевірити себе та здобути практичні навички.
Набуті знання та досвід учасники демонстрували під час змагань. Програма включала орієнтування на місцевості «Пластун», тактичну медицину, подолання туристської смуги перешкод, організацію таборування, стройовий вишкіл «Впоряд» та творчо-мистецький конкурс «Ватра».
Окремою цінністю таборування стало спілкування з ровесниками з різних регіонів України. Спільні випробування, вечірні ватри, українські пісні, нові знайомства та щирі емоції створили особливу атмосферу єдності. Діти не просто змагалися – вони знайомилися, підтримували одне одного та відчували себе частиною великої української патріотичної спільноти.
Дякуємо нашим «Воїнам світла» та виховникам Олександру Кандибі й Ользі Коляді за гідне представлення Сумщини на всеукраїнському рівні! Бажаємо нових перемог, витримки, наснаги та впевненості у власних силах. Саме така молодь – свідома, відповідальна, незламна духом і готова діяти – є опорою сьогодення та творить майбутнє України.
Щира вдячність Збройним Силам України за можливість нашим дітям навчатися, розвиватися, мріяти, подорожувати.
«Джура» єднає.
Слава Україні!
За повідомленням ЦПО ім. І. Кавалерідзе
