Роменська міська рада
офіційний сайт
Згідно з Конституцією, Україна є суверенною, демократичною та правовою державою. За формою правління це парламентськопрезидентська РЕСПУБЛІКА (походить від латинського виразу res publica, що означає «спільна справа»). Людей, які брали участь у загальних справах у Стародавній Греції, називали політами (від грец. πολίτης — громадянин). Тих, хто не брали участі у загальних справах, називали ідіотами (від грецького ἰδιώτης ) — людина, що живе у відриві від суспільного життя.
Подивимось тепер на реалії – самоврядування, яке нам дозволяється. В Україні самоврядування — це «гарантоване законом право та реальна здатність громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів держави». Виникає питання: «В межах територіальних громад «спільна справа» діє, за межами громад виборці приймають участь у суспільних справах тільки один раз у 5 років? Тобто в громаді ми політи, за межами – ідіоти». Чому громадянин має право самоврядування лише в межах своєї громади, але практично позбавлений постійного впливу на рішення регіонального та державного рівнів?
Сьогодні вищі ланки влади привласнили собі основні політичні повноваження, залишивши громадам тільки господарські питання в умовах обмеженого ними фінансування. Вони пишуть закони, наглядають за їх дотриманням, використовують скарбницю, а народу-суверену залишають тільки тягар виконання. Ото кульбіт!
З трьох гілок влади, – законодавчої, виконавчої, судової, – перші дві гілки знаходяться більш-менш під народним впливом завдяки виборності, строковості та відповідальності.
Третя гілка, судова влада, сьогодні практично не має механізмів прямої демократичної підзвітності громадянам. Судді не обираються народом і мають високий рівень інституційної незалежності. Для них не існує ні виборності, ні строковості, ні відповідальності. Не випадково, що це найбільш корумпована гілка влади. Для справжнього самоврядування на всіх рівнях потрібно встановити таку політичну систему, коли громадяни (політи) отримають право участі в прийнятті законів, в контролі за їх виконанням, отримають право коригувати або відміняти недолугі закони і постанови. Врятує зруйновану політичну систему тільки Відповідальне Виборче Право (відкриті вибори, відповідальність виборця за свій вибір, відкликання особистого голосу у будь-який час). ВВП не скасовує представницьку демократію, а доповнює її постійними механізмами громадського впливу між виборами. Тільки при ВВП самоврядування отримує сукупність правових важелів через «Раду Виборців» і керівництво громад, які дозволять громадянам не лише формувати владу, а й постійно впливати на її рішення, користуючись правом Відповідального Виборця (Зауваження – Попередження – Відклик голосу). Через Відповідального Виборця самоврядування розповсюджується на державу в цілому і бере під контроль всі ланки влади.
Голова ГО «ДВП» Микола Горбачов
15 липня Україна відзначає День Української Державності, встановлений Указом Президента України від 24 серпня 2021 року № 423 з метою утвердження понад тисячолітніх традицій українського державотворення. Історія нашого державотворення сягає своїми витоками української середньовічної держави Русь, центром якої був Київ. Прийняття Київським князем Володимиром у 988 році християнства стало для України цивілізаційним вибором. Це сприяло піднесенню культури, освіти, дало поштовх розвитку кириличної писемності. Саме у день вшанування пам’яті видатного державотворця Київського князя Володимира Великого та у День Хрещення Київської Руси–України встановлено День Української Державності.
Ключові повідомлення
День Української Державності нагадує нам про тисячолітню історію державотворення нашої країни. У це свято ми згадуємо всі етапи нашого державотворення – від Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна існувала як незалежна, демократична держава.
Ядром державності є воля до самовизначення, історичний досвід народу, його менталітет і правові традиції. А держава – це спосіб забезпечення і запорука цілісного існування нації.
Держава і державність нероздільні як дерево і коріння. Без історичного коріння держава не може існувати. Історія дає суспільству усвідомлення зв’язку поколінь та конструювання спільного шляху.
Історія українського державотворення сягає своїми витоками середньовічної української держави Русь, центром якої був Київ. Саме Русь заклала фундамент державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.
Тризуб є нашим давнім символом. Сьогодні наше суспільство об’єднує той же знак, що об’єднував і Русь. Ми є спадкоємцями Русі, Тризуба Володимира Великого.
Князь Володимир Великий – уособлення розбудови Русі. Прийняття у 988 році християнства стало для України цивілізаційним вибором. Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу.
Традиції Русі у розбудові загальноєвропейського культурно-релігійного простору продовжили, зокрема, Руське королівство, Українська козацька держава – Військо Запорозьке, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Карпатська Україна та сучасна незалежна Україна.
Впродовж тривалої історії українці не полишали боротьби за свободу та здобуття державності. Першу в ХХ столітті незалежність Україна проголосила 22 січня 1918 року. Актом 24 серпня 1991 року відновила її.
Кілька разів у ХХ столітті Україна здобувала суверенітет і втрачала його через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності.
Знання історії нашого державотворення в усій тяглості є потужною силою проти маніпуляцій історичними фактами в умовах інформаційної війни РФ проти України.
Реальна історія спростовує фейки про “єдиний народ” і “Україна – штучна держава”, тому нинішня війна – це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за її минуле, національну незалежність та ідентичність.
Етапи державотворення
Витоки української державності – у Русі. На початку ІХ столітті на просторах східної Європи довкола Києва почалася консолідація перед- і ранньодержавних слов’янських племінних об’єднань – утворилася середньовічна держава – Русь. У наступні століття Русь стала важливим суб’єктом європейського політичного простору. Підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу від Візантійської імперії до Французького королівства. У період Русі почала формуватися українська мова.
Прийняття князем Володимиром у 988 році християнства, поширення писемності на основі кирилиці, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі “Руській правді” князя Ярослава Мудрого та його спадкоємців – усе це стало фундаментом правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.
Продовжила традиції української державності Руське Королівство. В умовах монгольського загарбання і розпаду державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у ХІІІ–ХІV століттях розвинули інститут державності на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 року Данила Галицького у Дорогичині короною, присланою Папою Римським Інокентієм ІV.
У середині XIV століття українські землі увійшли до складу Польського королівства і Великого Князівства Литовського. Велике Князівство Литовське і Руське – одна з найбільших держав тогочасної Європи – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі, на той час, були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад, станів, система адміністрацій тощо. Державною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери.
Основним джерелом права була “Руська правда”, пізніше – “Литовські статути”, укладені на її основі. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.
У XVI столітті українці витворили новий соціально-політичний феномен – запорозьке козацтво. Козацтво на руських військових і європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію – Запорозьку Січ, засновану на принципах особистої свободи та виборності влади. У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права. У середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї, головні серед яких – право українського народу на власну державу та генетичний зв’язок козацької держави з Руссю.
Ці принципи були втілені у ранньомодерній українській державі Гетьманщині. Вона була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо. Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 року Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом.
Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українські національні державні інститути і зрештою до кінця XVIII століття ліквідував їх.
У ХІХ столітті покоління Руської трійці, Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців заклали підвалини для відновлення української державності. Упродовж ХХ століття попри історичні катаклізми та мільйонні жертви українці неодноразово виборювали самостійність.
У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі створили незалежну національну державу. Центральна Рада намагалася забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки. За часів УНР у 1918 році пісню Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” на музику Михайла Вербицького була неофіційним гімном. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – друге державне утворення часів Української революції, форма якого – гетьманат – походить із козацької епохи. Гетьман усіляко намагався відродити давні козацькі традиції. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалася освіта, наука, державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військової форми. Директорія ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву. Встановлено грошову одиницю – гривню. Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА). 22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.
Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху ХХ століття. При найменшій можливості українці заявляли про право на власну державу.
Від жовтня 1938 року розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України – республіки на чолі з президентом. Державні атрибути вона перейняла від УНР.
В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд. Акт спирався на традиції УНР і ЗУНР. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та центральної України.
У липні 1944 року підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР) – політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Діяльність УГВР засвідчила прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.
За час існування комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор 1932–1933 років, ні масові штучні голоди, ні репресії, Великий терор, економічні та політичні експерименти не змогли викорінити державницькі устремління українців. Наприкінці 80-х років ХХ століття в умовах послаблення командно-адміністративного диктату знову відродився масовий національно-патріотичний рух і постало питання незалежності.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.
24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності. Насправді ж, відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці боролися протягом багатьох століть. Проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі Український народ абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення жити в самостійній державі.
28 червня 1996 року відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив народовладдя.
Наш спадок Русі
Тризуб
Тризуб – наш Герб – також є нашим давнім символом. Він єднає сучасну Україну з давньою Руською державою.
За часів Русі тризуб був особистим княжим знаком Володимира Великого, символом князівської влади. Княжі знаки Володимира Великого та його нащадків можна зустріти на різних предметах і артефактах, датованих Х–ХІІІ століттями. Монети, печатки, посуд, персні, злитки-гривні чи зброя – скрізь є його відбиток чи його видозмінених форм: двозубів або тризубів із додатковими елементами. Від кінця ХІІІ тризуб виходить з ужитку, а самі княжі знаки закріплюються в гербах наших князів – Острозьких, Вишневецьких та інших.
До давнього знака київських князів повернулися вже в ХХ столітті, коли українці здійснили спробу створити незалежну державу. 6 січня 1918-го з’явилася перша надрукована в Українській Народній Республіці банкнота номіналом 100 карбованців, а на ній знак князя Володимира – тризуб. Згодом він став елементом морського прапора УНР. 25 лютого цього ж року Рада Народних Міністрів затвердила «знак Київської Держави часів Володимира Святого» як герб УНР. Тоді ж утверджується й така знайома нам назва – тризуб.
Після втрати державності печатки, штампи, бланки документів уряду УНР в екзилі (еміграції) містили герб УНР. Тризуб став символом подальшої боротьби українців за свободу й незалежність. Наприклад, на емблемі ОУН зображено тризуб, центральний зубець якого у вигляді меча.
У Радянському Союзі тризуб був під забороною. Хіба автори таврувальних карикатур у журналі «Перець» малювали його з відповідною пропагандистською метою. Та попри сім десятиліть заборони, наприкінці 1980-х під час людних українських маніфестацій мітингувальники використовували тризуб разом із іншою національною символікою.
Після відновлення незалежності Тризуб (у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі) було затверджено як малий Державний герб постановою Верховної Ради України від 12 лютого 1992 року. Герб України поступово з’явився на марках, грошах, емблемах установ та організацій, у символіці Збройних сил України. Під знаком Тризуба ми виборюємо свою незалежність, територіальну цілісність та свободу сьогодні.
Синьо-жовті барви
Витоки кольорів нашого Державного Прапора сягають доби Руського королівства, коли синя та жовті барви позначали державу короля Данила у ХІІІ столітті. Одна з перших згадок про поєднання синьої і жовтої барв на «гербових прапорах» українських земель датується початком ХV століття. У Грюнвальдській битві 1410 року воїни з Львівської землі йшли у бій під синім прапором із жовтим левом, який спинається на скелю. У ХV столітті вже у Польському королівстві гербом Руського воєводства (Львівська, Галицька та інші землі) продовжував залишатися лев. Цікаво, що форми цього геральдичного знака могли були різними – лев був і в короні, і без, зі скелею й ні. Проте кольори були однакові: поле щита – синє, а лев і скеля – золоті. Після 1772 року частину західноукраїнських земель було приєднано до Австрійської імперії. Давній знак із левом тимчасово вийшов з ужитку.
1848 рік. У Європі триває Весна народів – підйом демократичних і визвольних рухів. Тоді й відродився історичний символ Руського королівства – лев. Разом із жовтим та синім кольорами він став національним знаком українців Галичини. У ті часи стихійно і масово почали утворюватися місцеві військові загони. Вони потребували прапорів. Однак швидко виготовити їх не могли, тож просили Головну Руську Раду, аби та допомогла «штандар руский зо Львова спровадити». Так замість зображення лева стали поширюватися простіші у виготовленні полотнища «в руських барвах» із двох рівновеликих синьої та жовтої смуг.
На початку ХХ століття, після падіння царату в Російській імперії та на тлі національно-визвольного руху, такий стяг поширився всією Україною. Під синьо-жовтими прапорами проходили багатотисячні мітинги. Під ними вирушали на фронт. Офіційно цей стяг в Українській Народній Республіці затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про флот. Після окупації України більшовиками за синьо-жовтий карали. Попри це, питомо українські кольори лишалися нашим символом. Важливі події українського державотворення, боротьби за свободу, акції протесту та непокори відбувалися під національним стягом.
4 вересня 1991 року, вже після відновлення незалежності України, національний синьо-жовтий прапор піднято над Верховною Радою.
Гривня
Розвиток економіки Русі привів до карбування грошей у цій ранньосередньовічній державі: «златників» і «срібників». Поряд із ними грошовою одиницею стала гривня. Слово «гривня» походить від назви нашийної прикраси гривни (у старослов’янській мові «грива» означає шия або потилиця), яка важила приблизно 150 г та використовувалася при обміні товарів.
З часом гривнею стали називати уніфіковані злитки срібла ромбоподібної форми, які з’явилися в VIII-IX столітті спочатку як міра ваги, але згодом, особливо в XI–XIII століттях, набули поширення як засіб обміну. На території Русі використовували декілька видів таких злитків, зокрема, серед них були київського (ромбоподібні) та чернігівського (сплюснуті з країв) типів. Як вагова, лічильна та грошова одиниця гривня продовжувала побутувати у ХIV–XVIII століттях на українських землях, що входили до Корони Польської.
Повернулася гривня в економіку в часи Української революції 1917–1921 років. 1 березня 1918-го Центральна Рада ухвалила Закон «Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів», яким запровадила нову грошову одиницю – гривню. Вона дорівнювала 1/2 карбованця та містила 100 шагів.
Перші емісії гривневих банкнот вийшли за правління гетьмана Павла Скоропадського. Автором багатьох українських бон став талановитий графік Георгій Нарбут. У 1918–1919-му були надруковані грошові знаки номіналом 2, 5, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень.
Українська державність початку ХХ століття не вистояла у вогнищі воєн. Разом із нею гривня зникла з українських теренів на сімдесят років аж до відновлення Україною незалежності. Перші гривневі банкноти були надруковані у 1992 році. Щоправда, потримати їх у руках пересічні громадяни змогли лише через 4 роки, бо інфляція не давала можливості ввести їх в обіг. Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу» з 2 вересня 1996 року гривня стала офіційною валютою України. На банкнотах найменшого номіналу були зображені князі Русі.
Християнство
Прийняття християнства визначило цивілізаційний вибір Русі і її входження у коло середньовічних держав Європи. Хрещення Русі, здійснене 988 року князем Володимиром, стало важливим чинником розвитку Руської держави і визначило ту основу, на якій великою мірою формуватиметься надалі українська культура.
Після офіційного прийняття християнства Київська держава перестала сприйматися сусідами як далека варварська периферія, повноправно увійшовши до кола найрозвиненіших держав тогочасної Європи. Династичні шлюби Володимира Великого та Ярослава Мудрого лише закріпили цей статус.
Вибір християнства став не лише політичним, але й світоглядним. Християнська етика і гуманізм послугували основою українського світобачення, мистецтва. Водночас православ’я нашарувалося на язичницькі вірування, утворивши унікальний український космос народних звичаїв та обрядів.
Прийняття християнства сприяло розвитку освіти й культури, літописання, храмового будівництва та живопису. Все це відбувалося в спільному контексті загальноєвропейських культурних тенденцій, але українське мистецтво зберегло свої неповторні риси.
Християнство стало духовною опорою для формування українського війська і зародження українського козацтва, діяльності Острозької та Києво-Могилянської академій, появи феномену козацького бароко, філософії Григорія Сковороди і в загальному підсумку – основою для формування модерної української нації.
Київ
Київ завжди був і залишається духовним, культурним символом українських земель по обидва боки Дніпра. У IX київський стіл став найпрестижнішим у політичній, військовій, економічній та культурній ієрархії сусідніх племен.
Після хрещення Русі Київ став духовним центром, ядром митрополії. Першим відомим митрополитом-русичем був Іларіон, автор «Слова про закон і благодать». Київ протягом століть залишався центром паломництва, а його християнські святині відомі далеко за межами українських теренів.
Понад тисячолітня історія міста показала його економічну та політичну стійкість. Сюди після облоги Москви у 1618-му та переможної Хотинської битви 1621-го повертався Петро Сагайдачний. А у 1649-му, після перемоги над військом Речі Посполитої, Богдан Хмельницький тріумфально вʼїхав до Києва через Золоті ворота – головну міську браму у середньовічні часи, чим засвідчив символічне відновлення столиці давньої Русі.
З Києва хвилі Української революції 1917 року розбурхалися на всю Україну. Тут у 1918 році проголошувалася незалежність, а в 1919-му урочисто оголосили Акт Злуки українських земель, що раніше перебували під владою різних імперій. А відзначення дня Соборності у 1990-му в серці тисячолітнього Києва оприявнює тяглість традицій, ідейну спорідненість, єдність українців.
Київ для України – не просто топографічна, адміністративна одиниця чи цятка на мапі. Це душа, джерело натхнення, виразник прагнень українського народу, центр загальнонаціональних перетворень.
2022-й показав геополітичну вагу Києва, його здатність до опору Росії. Одвічному ворогу, який, не маючи власної історії, претендує на тисячолітній спадок нашої столиці.
Корисні Інтернет-посилання на тематичні матеріали Інституту
https://www.youtube.com/watch?v=ITw2Lk93qrY
https://www.youtube.com/watch?v=m3n70kgNIgw
https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-voyiny-istoriya-ukrayinskogo-viyska
https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-kozhen-iz-nas-voyin
https://rodovid.net/product/233/nash-herb-ukrayinski-symvoly-vid-kniazhykh-chasiv-do-sohodennia-pdf-fajjl/
https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-v-yednosti-syla
https://www.youtube.com/watch?v=JPwTPJQGPYo
https://www.youtube.com/watch?v=2A3J2IQBcfk
За повідомленням Українського інституту національної пам’яті
Програма розвитку ООН (ПРООН) в Україні спільно з Урядом Королівства Нідерландів відкриває набір на серію тренінгів, спрямованих на посилення економічної спроможності молоді. Навчання є частиною регіонального підходу ПРООН до відновлення, який передбачає активне залучення молодих людей до процесів ухвалення рішень і розвитку власних громад.
В умовах повномасштабної війни підприємництво стає не лише джерелом доходу, а й інструментом економічної стійкості, самореалізації та відновлення громад. Для молодих людей власна справа — це можливість залишатися у своїй громаді, створювати робочі місця та робити внесок у майбутнє України. Водночас започаткування або розвиток бізнесу потребує практичних знань — від перевірки бізнес-ідеї та аналізу ринку до фінансового планування й доступу до програм підтримки.
Програма розрахована на молодих людей, які хочуть започаткувати власну справу або розвинути вже існуючий бізнес. Протягом трьох днів учасники й учасниці опанують основи аналізу ринку, розробки бізнес-моделі, фінансового планування та підготовки бізнес-плану, а також дізнаються про можливості розвитку підприємництва у громадах і адаптації бізнесу до умов воєнного часу.
Організатори заохочують мислити реалістично та працювати над посильними учасникам малими підприємницькими ініціативами, які відповідають потребам конкретної громади, можуть бути реалізовані в поточних умовах і мають потенціал стати стабільним джерелом доходу.
За результатами навчання кожен учасник чи учасниця самостійно чи в складі команди матимуть доопрацьовану бізнес-ідею, базовий бізнес-план, практичне розуміння доступних можливостей фінансування, експертний зворотний зв’язок щодо подальшого розвитку власної справи та можливість отримати короткострокову менторську підтримку для підготовки до запуску бізнесу, його розвитку або участі в програмах підтримки підприємництва. Під час навчання учасники та учасниці також дізнаються про державні та міжнародні програми підтримки малого бізнесу, можливості для ветеранів і ветеранок, внутрішньо переміщених осіб та інші доступні фінансові інструменти.
Хто може взяти участь?
До участі запрошуються молоді люди віком 18–35 років, які проживають у цільових областях програми, мають бізнес-ідею або вже розвивають власну справу та готові інтенсивно працювати над її запуском чи розвитком.
Подаватися на участь можна як індивідуально, так і командами з двох-трьох осіб, якщо учасники та учасниці спільно працюють над однією підприємницькою ідеєю або планують започаткувати бізнес у партнерстві. Так само під час тренінгу можна працювати як над новою бізнес-ідеєю, так і над розвитком уже існуючої справи.
Коли і де відбудуться тренінги?
Тривалість кожного тренінгу — три дні.
Для участі необхідно заповнити реєстраційну форму за цим покликанням.
Звертаємо вашу увагу, що організатори зв’язуватимуться лише з обраними в результаті відбору учасниками та учасницями Усі витрати, пов’язані з участю у тренінгах, покриватимуться ПРООН. Під час програми будуть дотримані всі заходи безпеки.
Контакти: youth.projects.undp@gmail.com
Для довідки
Серія тренінгів з посилення економічної самозарадності серед молоді реалізується в межах портфоліо проєктів ПРООН в Україні з регіонального відновлення за підтримки Уряду Королівства Нідерландів.
За повідомленням ДМС та ЕР СОДА
Днями у Роменській міській територіальній громаді розпочав реалізацію соціальний проєкт «FoodTruck: Їжа без кордонів», головною метою якого є забезпечення безкоштовними гарячими обідами жителів громади, які найбільше потребують підтримки.
У перший день роботи проєкту гаряче харчування отримали понад 1 200 осіб. Проєкт реалізовується задля підтримки найбільш вразливих категорій населення та є ще одним прикладом того, як завдяки спільним зусиллям можна допомогти людям у непростий для країни час.
Роменська міська рада висловлює щиру вдячність усім партнерам та кожному, хто долучився до реалізації цієї важливої соціальної ініціативи. Саме завдяки вашій підтримці сотні мешканців громади щодня матимуть можливість отримати гаряче харчування, відчути турботу та підтримку.
Нагадуємо, що проєкт «FoodTruck: Їжа без кордонів» продовжує свою роботу.
Право на отримання безкоштовних гарячих обідів мають:
Видача гарячих обідів здійснюється щодня з понеділка по п’ятницю з 12:00 до 15:00 за адресою: м. Ромни, бульвар Свободи, 28 (з лівого боку будівлі колишнього кінотеатру).
Для отримання гарячого обіду необхідно пред’явити паспорт громадянина України та документ, що підтверджує належність до однієї із визначених пільгових категорій.
Запрошуємо жителів Роменської громади, які мають право на отримання цієї допомоги, скористатися можливістю безкоштовного гарячого харчування.
За повідомленням Управління соціального захисту населення
ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» планує проведення обробітку сільськогосподарських угідь, розташованих на території Роменської територіальної громади в с. Малі Бубни. Будуть оброблятись посіви кукурудза Еміпридом Про (діючі речовини: емамектину бензоат, біфентрин та ацетаміприд, 2 клас небезпеки).
Графік проведення обробітків: 13 липня – 17 липня 2026 року.
Усі роботи виконуватимуться з дотриманням вимог чинного законодавства та регламентів безпечного застосування засобів захисту рослин.
Рекомендуємо жителям села обмежити перебування поблизу полів у період проведення обробітків.
За повідомленням Управління економічного розвитку РМР
Війна — це біль, який не минає. Вона безжально обриває людські життя, руйнує мрії, залишає порожнечу в родинах і незагойні рани в серці народу. Її найстрашніша ціна — люди, які, не вагаючись, стали на захист рідної землі.
Сьогодні Україна продовжує виборювати своє право на свободу, незалежність і мирне майбутнє. У цій боротьбі народжуються справжні Герої — мужні, сильні духом, віддані своїй державі. Вони віддають найдорожче, щоб наступні покоління могли жити під мирним українським небом. Їхній подвиг назавжди закарбований в історії нашої держави та в пам’яті вдячного народу.
Цього липневого дня Роменська громада з глибоким сумом провела в останню земну дорогу свого Захисника, уродженця села Бобрик — ГРОССУ Олександра Васильовича.
Церемонія прощання із загиблим Воїном відбулась на Алеї Слави. Віддати останню шану Герою прийшли рідні, друзі, побратими, небайдужі мешканці громади, представники громади та духовенства. Присутні схилили голови у скорботі, розділяючи біль непоправної втрати.
Від імені міського голови Олега СТОГНІЯ до присутніх звернулася начальник Управління соціального захисту населення Роменської міської ради Оксана ПАЛЯНИЧКА: «Ворог прийшов на нашу землю, несучи із собою смерть, біль і руйнування. Та замість страху народилася незламність, замінити розпач прийшла рішучість. І серед тих, хто без вагань став на захист України, був наш земляк ГРОССУ Олександр Васильович. Він став на захист рідної землі, розуміючи, що кожен його крок важливий для майбутнього країни. Його рішучість та відданість справі стали прикладом для інших. Він мужньо витримував усі труднощі фронту, без зайвих слів, але з непохитною вірою в перемогу».
Літію за загиблим військовослужбовцем відслужили священнослужителі Православної церкви України. Під супровід оркестру, журливу мелодію «Плине кача» та майоріння синьо-жовтих прапорів провели Героя в останню земну дорогу.
Життя Олександра Васильовича ГРОССУ було сповнене щоденної праці, любові до родини та безмежної відданості своїй Батьківщині.
Народився Олександр ГРОССУ 9 березня 1977 року в селі Синджара Кутузовського району Республіки Молдова. У 1989 році разом із родиною переїхав до України, у село Новомиколаївка Кіровоградської області. Саме тут пройшли його юнацькі роки, тут він закінчив одинадцять класів місцевої школи та зробив перші кроки у доросле життя.
Прагнучи здобути професію, вступив до Новомиргородського зоотехнічного університету, де навчався за спеціальністю «зоотехнік». У 1996 році в житті Олександра сталася одна з найважливіших подій — народився син, який назавжди став найбільшою гордістю, радістю та сенсом його життя.
Після завершення навчання Олександр Васильович працював директором місцевого будинку культури, а згодом — керівником управління сільського господарства ТОВ «ЛАН» у селі Новомиколаївка. З 2007 року працював будівельником в Одесі, сумлінно виконуючи свою справу та здобувши повагу колег.
У 2010 році доля привела його на Роменщину — до села Бобрик, де він створив сім’ю і знайшов свій дім. Рідні та друзі пам’ятають Олександра як доброзичливу, щиру, працьовиту й надзвичайно відповідальну людину. Він мав золоті руки: любив майструвати, власноруч ремонтував будинок, займався зварювальними роботами, завжди знаходив час допомогти близьким. Для нього не існувало чужих проблем — він завжди був готовий підтримати словом і ділом.
Згодом працював у СТОВ «Дружба-Нова» в селі Біловоди, а з 2019 року — будівельником у місті Ромни. Де б не працював, його цінували за відповідальність, сумлінність і людяність.
У травні 2025 року Олександр Васильович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Військову підготовку пройшов у Пирятині. Служив такелажником евакуаційного відділення 509-го окремого навчального ремонтно-відновлювального батальйону. Виконував бойові завдання на Харківському напрямку. За сумлінне виконання військового обов’язку був відзначений грамотою командира. Побратими поважали його за мужність, відповідальність, готовність завжди прийти на допомогу та підтримати у найважчі хвилини. Серед військових мав позивний «Молдаван».
Попри всі труднощі війни, Олександр щодня знаходив можливість поспілкуватися з рідними. Він ніколи не розповідав про пережите на фронті, оберігаючи найдорожчих людей від зайвих хвилювань. Його найбільшою мрією було повернутися додому, до своєї родини, щоб жити під мирним українським небом.
Та, на жаль, цим мріям не судилося здійснитися. Сувора війна підірвала здоров’я н ашого Захисника…
2 липня 2026 року солдат, такелажник евакуаційного відділення 509-го окремого навчального ремонтно-відновлювального батальйону ГРОССУ Олександр Васильович помер у лікарні міста Києва від важкої хвороби.
Воїну назавжди залишилося 49 років…
У скорботі залишилися батьки, дружина, син, брати, сестри, рідні, друзі та всі, хто знав і поважав Олександра ГРОССУ.
Роменська громада схиляє голови у глибокій жалобі, розділяючи біль непоправної втрати разом із родиною Захисника.
Світла пам’ять про Олександра Васильовича назавжди житиме у серцях близьких, побратимів і вдячних земляків.
Вічна шана і слава Захиснику України – ГРОССУ Олександру Васильовичу!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
Державне бюро розслідувань (ДБР) займає нейтральну позицію щодо закону про цивільну зброю, особиста думка директора ДБР Олексія Сухачова: під час війни і без належного врегулювання цього робити не можна.
“Щодо зброї для самозахисту ДБР займає нейтральну позицію. Це питання МВС, парламенту і суспільства. Своє занепокоєння ми висловили МВС і будемо відстоювати цю позицію в парламенті, якщо до нас будуть відповідні звернення”, – сказав директор ДБР в ексклюзивному інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна”, відповідаючи на питання щодо доцільності дозволу носіння “короткостволу” під час війни та участі ДБР в обговоренні проєктів законів про цивільну зброю.
Висловлюючи свою думку з цього приводу, Сухачов зауважив: “Моя особиста думка по зброї для самозахисту: це можна робити, але після завершення бойових дій та вирішення низки інших, супутніх проблем”.
“На даному етапі наше суспільство не готове до використання зброї. Як контролювати її обіг та використання? Хто може гарантувати об’єктивну оцінку психологічного стану громадянина, який хоче отримати зброю? Тут дуже багато питань без відповідей”, – наголосив він.
Як повідомлялося, після теракту в Голосіївському районі Києва, коли внаслідок дій стрілка загинуло 7 людей, а ще 14 дістали поранення, актуалізувалося питання доцільності зброї для самозахисту.
Міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко заявив, що закон про цивільну зброю має бути, але всі види зброї потрібно класифікувати, а людей підготувати. “Це ціла система, інфраструктура. Зміни в кримінальне законодавство, визначення по самозахисту, тири, місця зберігання. Ми готові до цього діалогу. Хочемо, щоб ця система була. Щоб було в людей право на збройний самозахист. І, головне, щоб ця людина була підготовлена”, – пояснював міністр на зустрічі з представниками медіа.
З кінця квітня МВС почало консультації з парламентарями щодо закону про цивільну зброю, що надасть українцям право на збройний самозахист.
За повідомленням ДБР
Сьогодні Роменська громада з глибоким сумом провела в останню путь Захисника України, уродженця міста Ромни — ДУДКУ Євгена Івановича.
Тривалий час він вважався безвісти зниклим. Рідні не втрачали надії, чекали на повернення та молилися. На жаль, додому Герой повернувся «на щиті».
Віддати останню шану Воїну зібралися рідні, близькі, друзі, побратими, представники влади, духовенство та небайдужі жителі громади.
«Не вщухає біль та скорбота… Алея Слави щодня поповнюється новими іменами Героїв. Саме завдяки їм Україна продовжує боротися й тримати оборону. Сьогодні ми проводжаємо в останню земну дорогу Воїна – ДУДКУ Євгена Івановича, який від перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Герою навіки 37 років… Ще одне ім’я переходить з Алеї Надії на Алею Слави. Роменська громада висловлює щирі співчуття рідним і близьким Воїна. Ніколи не пробачимо ворогу зруйнованих життів і болю, завданого українським родинам!», – звернувся до присутніх на прощанні міський голова Олег СТОГНІЙ.
Євген Іванович ДУДКА народився 23 вересня 1986 року в місті Ромни. Закінчив 9 класів Роменської загальноосвітньої школи № 3. У 2002–2005 роках навчався у Роменському ВПУ, де здобув професії маляра-штукатура та лицювальника-плиточника.
Працював за фахом у Ромнах та в різних куточках України. Останніми роками спеціалізувався на виконанні складних монолітних будівельних робіт, зведенні промислових споруд та ангарів. Був справжнім майстром своєї справи, мав золоті руки й досконало знав свою справу, користувався заслуженою повагою серед колег.
Створив сім’ю, був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Рідні, друзі та знайомі пам’ятають Євгена як добру, щиру, веселу й товариську людину. Він завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати словом і ділом, ніколи не залишався байдужим до чужої біди.
У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення російської федерації, був призваний на військову службу і, не вагаючись, став на захист України.
Військову підготовку проходив у Житомирі. Служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Військовий обов’язок виконував мужньо й самовіддано, залишаючись вірним Військовій присязі, побратимам і Україні. Воїн захищав Донецький та Луганський напрямки.
У лютому 2024 році Воїн вирушив на чергове бойове завдання, після чого зв’язок із ним обірвався. Довгий час рідні чекали, вірили та молилися…
3 липня 2026 року було отримано результат ДНК-експертизи, який остаточно підтвердив найстрашніше.
22 лютого 2024 року старший стрілець десантно-штурмового відділення 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади ЗСУ, солдат ДУДКА Євген Іванович загинув внаслідок мінометного обстрілу на Луганщині.
Герою навіки 37 років…
У глибокій скорботі залишилися батьки, дружина, сини, сестра та племінники.
Євген ДУДКА назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, побратимів і всіх, хто його знав, як світла, працьовита, щира людина, люблячий чоловік, турботливий батько та відданий Захисник України.
Ще одне ім’я, на яке з надією чекали рідні й уся громада, відтепер назавжди викарбуване на Алеї Слави. Роменська громада висловлює щирі співчуття рідним і близьким Євгена Івановича, схиляємо голови у скорботі. Цю втрату неможливо заповнити, а злочини ворога проти українського народу ніколи не будуть забуті й прощені!
Вічна пам’ять, шана і слава Захиснику – ДУДЦІ Євгену Івановичу!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України спільно з партнерами створює цифрову платформу «Додому» – інформаційно-навігаційний ресурс для громадян України, які перебувають за кордоном або розглядають можливість добровільного повернення в Україну.
Платформа міститиме перевірену інформацію про державні та місцеві сервіси, програми підтримки, можливості територіальних громад, а також організації, що надають освітні, культурні, соціальні, правові, гуманітарні та інформаційно-консультаційні послуги українцям за кордоном.
Запрошуємо громадські організації, благодійні фонди, установи та інші суб’єкти, діяльність яких спрямована на підтримку громадян України за кордоном, долучитися до формування інформаційного наповнення платформи.
Для розміщення інформації необхідно заповнити онлайн-анкету за посиланням: https://forms.gle/Qicjn9ftR5pcAe269.
З технічних питань можна звертатися до проєктної менеджерки ГО «Технології прогресу» Анни Семаєвої за телефоном: +38 (067) 530-90-27.
Запрошуємо долучитися до ініціативи та сприяти створенню єдиного інформаційного простору для підтримки українців за кордоном і їхньої подальшої реінтеграції в Україні!
За повідомленням Управління соціального захисту населення Роменської міської ради
Для кандидатів у водії запроваджується нова процедура під час складання теоретичного та практичного іспитів у сервісних центрах МВС. Відповідні зміни передбачені наказом МВС № 515.
Відтепер, якщо в Єдиному державному реєстрі МВС (ЄДР МВС) відсутній відцифрований образ обличчя людини, перед початком теоретичного або практичного іспиту адміністратор сервісного центру МВС здійснить фотографування. Відцифрований образ обличчя разом із відомостями про кандидата буде внесений до Єдиного державного реєстру МВС.
Це дасть змогу забезпечити належну ідентифікацію людини під час отримання адміністративної послуги та зробить процедуру складання іспитів ще більш прозорою.
Також наказом передбачено, що під час складання теоретичного іспиту технічні засоби контролю, вмонтовані в екран монітора автоматизованого робочого місця, здійснюватимуть періодичне фотографування кандидата у водії. Отримані зображення автоматично порівнюватимуться з відцифрованим образом обличчя, який міститься в Єдиному державному реєстрі МВС.
Таке рішення спрямоване на підтвердження особи, яка складає іспит, та мінімізацію ризиків стороннього втручання чи порушення встановленої процедури.
Звертаємо увагу, що кандидатам у водії не потрібно окремо звертатися до сервісного центру МВС лише для внесення відцифрованого образу обличчя до ЄДР МВС. Якщо така інформація відсутня в реєстрі, фотографування буде проведено безпосередньо перед початком теоретичного або практичного іспиту.
Консультацію щодо послуг сервісних центрів МВС можна отримати за телефоном (044) 290-19-88 або на сторінках Головного сервісного центру МВС в Фейсбук та Інстаграм. Відповіді на найпоширеніші питання та корисну інформацію черпайте на сайті.
За повідомленням Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС
Літо може бути не лише часом відпочинку, а й періодом нових відкриттів, розвитку та натхнення. Саме таким воно стало для вихованців Роменської МАНУМ, які з 19 червня по 4 липня стали учасниками літнього профільного науково-практичного табору з денним перебуванням «Intel Summer».
«Intel Summer» – це сучасний освітній простір, де діти навчаються, експериментують, творять і відпочивають. Програма табору дала кожному учаснику можливість розкрити власні здібності, здобути практичні навички, спробувати себе у нових напрямах діяльності та провести канікули цікаво й змістовно.
Цьогоріч табір об’єднав три тематичні школи – Smart Kids Lab, English Lab та Media Start, кожна з яких відкрила дітям світ сучасних знань і технологій.
У Smart Kids Lab вихованці зробили перші кроки у сфері цифрових технологій та 3D-моделювання. Вони ознайомилися з основами створення тривимірних моделей, опанували сучасні програмні застосунки, створювали об’ємні вироби за допомогою 3D-ручок, працювали над STEM-проєктами, розвиваючи просторове мислення, уважність і креативність. Практичні заняття допомогли переконатися, що сучасні технології відкривають широкі можливості для навчання й творчості.
Не менш захопливо проходили заняття у English Lab, де англійська мова стала живим засобом спілкування. Учасники вдосконалювали мовленнєві навички через інтерактивні ігри, командні вправи, творчі завдання, обговорення тем дружби, подорожей і сучасної культури. Особливу атмосферу створювали традиційні ігри «Мафія» та «Еліас», які розвивали комунікацію, логічне мислення й уміння працювати в команді.
Справжньою творчою майстернею стала школа Media Start, де учасники опановували основи цифрового дизайну. Вони знайомилися з різними видами комп’ютерної графіки, працювали з колірними палітрами, створювали банери для YouTube, освоювали видавничу систему Scribus, а підсумком навчання стали власні творчі проєкти, що продемонстрували їхні знання, креативність і дизайнерське бачення.
Життя табору було насиченим і різноманітним. Окрім занять, діти брали участь у психологічних тренінгах, творчих майстер-класах, інтелектуальних іграх, квестах, спортивних активностях і командних заходах. Кожен день приносив нові знання, позитивні емоції, цікаві знайомства та відчуття справжньої команди.
«Intel Summer» вкотре довів, що сучасний літній табір – це простір можливостей, де навчання стає захопливою пригодою, технології поєднуються з творчістю, а нові знання здобуваються легко й із задоволенням. Саме тут народжуються сміливі ідеї, розкриваються таланти та зростає впевненість у власних силах.
За повідомленням Роменської МАНУМ
На базі Роменського центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю імені Івана Кавалерідзе успішно працював літній профільний табір з денним перебуванням «Азимут», який об’єднав 65 вихованців закладу.
Протягом роботи табору діти мали чудову можливість не лише цікаво й змістовно провести літні канікули, а й розкрити свої творчі здібності, набути нових знань і навичок, знайти нових друзів та отримати багато позитивних емоцій.
Основною метою діяльності табору було створення безпечного, комфортного та дружнього освітнього середовища, у якому кожна дитина могла реалізувати свій потенціал, розвивати творчі здібності, формувати життєві компетентності, зміцнювати командний дух, виховувати любов до України та піклуватися про власне емоційне благополуччя.
Програма «Азимуту» була насиченою та різноманітною. На учасників чекали творчі майстер-класи, спортивно-розважальні заходи, інтелектуальні вікторини, квести, командні ігри, тематичні заняття, екскурсії, перегляд кінофільмів, зустрічі з цікавими людьми та фахівцями. Кожен день дарував дітям нові відкриття, цікаві знайомства й можливість проявити свої здібності у різних видах діяльності.
Особлива увага приділялася створенню атмосфери взаємоповаги, підтримки та співпраці. Спільні заходи сприяли згуртуванню дитячого колективу, розвитку комунікативних навичок, взаємодопомоги та відповідальності. Кожна дитина мала можливість відчути себе важливою частиною дружньої команди.
Яскравим завершенням роботи табору стало святкове підсумкове дійство, під час якого учасники згадали найкращі моменти зміни, поділилися враженнями та отримали пам’ятні подарунки. Щирі усмішки, гарний настрій і теплі слова стали найкращим підтвердженням того, що літній відпочинок був змістовним, корисним і незабутнім.
Літній профільний табір «Азимут» вкотре довів, що позашкільна освіта — це не лише можливість здобувати нові знання, а й простір для розвитку особистості, творчого самовираження, активного дозвілля та формування життєвих цінностей. Проведений час залишив у дітей яскраві спогади, нові вміння, щирі дружні стосунки та натхнення для нових звершень.
За повідомленням Відділу освіти РМР
З 09 липня 2026 року у Роменській міській територіальній громаді розпочинається видача гарячих обідів у межах проєкту « FoodTruck:Їжа без кордонів».
Право на отримання гарячих обідів мають:
1) внутрішньо переміщені особи, які перебувають на обліку в Роменській міській територіальній громаді та отримали довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи після 24 лютого 2022 року;
2) особи з інвалідністю I, II та III груп;
3) багатодітні сім’ї;
4) члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України;
5) сім’ї Захисників України, які зникли безвісти або перебувають у полоні;
6) громадяни похилого віку, які перебувають на обліку в Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Роменської міської ради.
Видача гарячих обідів здійснюватиметься щоденно з понеділка по п’ятницю з 12:00 до 15:00 (субота та неділя – вихідні) за адресою: м. Ромни, бульвар Свободи, 3 (з лівого боку колишнього кінотеатру).
Під час отримання гарячого обіду необхідно пред’явити:
1) паспорт громадянина України;
2) документ, що підтверджує належність до однієї із зазначених пільгових категорій.
Запрошуємо скористатися можливістю отримання гарячого харчування!
За повідомленням Управління соціального захисту населення Роменської міської ради
На базі Роменської дитячо-юнацької спортивної школи імені В. Гречаного успішно працював літній профільно-оздоровчий табір, який об’єднав юних спортсменів навколо активного відпочинку, здорового способу життя та змістовного дозвілля.
Програма табору була спрямована на фізичний розвиток дітей, зміцнення їхнього здоров’я, удосконалення спортивної майстерності та створення комфортних умов для відпочинку під час літніх канікул. Щодня вихованці брали участь у тренувальних заняттях, розвивали витривалість, силу й командний дух, а також із задоволенням проводили час на природі та відпочивали біля річки.
Для дітей було організовано різноманітні спортивні, пізнавальні та розважальні заходи. Вихованці стали учасниками квесту «Олімпійський експрес», відвідали кінну ферму, переглянули кінофільм у кінотеатрі та долучилися до святкування Олімпійського дня.
Особливою подією зміни стала зустріч із срібною призеркою XVIII Зимових Олімпійських ігор 1998 року в Нагано, головою Сумського обласного відділення Національного олімпійського комітету України Оленою Петровою. Разом із представниками Благодійний фонд «Рокада» вона поспілкувалася з юними спортсменами, поділилася власним досвідом спортивного шляху, мотивувала дітей до нових досягнень та вручила подарунки. Зустріч стала для вихованців джерелом натхнення, позитивних емоцій і незабутніх вражень.
Робота літнього профільно-оздоровчого табору вкотре підтвердила, що спорт є не лише шляхом до фізичного розвитку, а й ефективним засобом виховання наполегливості, дисциплінованості, відповідальності та командної взаємодії. Насичена програма дозволила дітям цікаво й змістовно провести літні канікули, отримати нові знання, зміцнити здоров’я, знайти нових друзів і накопичити чимало яскравих спогадів.
Щира подяка тренерам-викладачам за професіоналізм, турботу та відданість своїй справі, а юним спортсменам — за активність, наполегливість і прагнення до нових перемог. Нехай літні канікули залишать лише приємні спогади, а здобутий досвід стане міцною основою для майбутніх спортивних досягнень.
За повідомленням Роменської ДЮСШ ім. В. Гречаного
