Новини громади (7351)

Знову Роменська громада у скорботі… Знову біль втрати стискає серця… Війна безжально забирає найкращих синів України, які ціною власного життя боронять нашу державу від російського агресора.

Цього дня громада зібралася, щоб віддати останню шану мужньому Воїну – КРИВОГУЗУ Андрію Сергійовичу. Провести Героя в останню дорогу та віддати шану прийшли прийшли рідні, близькі, керівництво громади, священнослужителі, друзі, побратими, небайдужі мешканці. Літію за загиблим військовослужбовцем відслужили священнослужителі Православної церкви України.

Від імені міського голови Олега СТОГНІЯ до присутніх звернулася начальник Управління соціального захисту населення Роменської міської ради Оксана ПАЛЯНИЧКА: “Роменська громада сьогодні схиляє голову перед пам’яттю Захисника, який до останнього залишався вірним військовій присязі та своєму обов’язку перед Україною. Його життя обірвалося на полі бою, залишивши невимовний біль у серцях рідних, побратимів, друзів і всіх, хто його знав. Мужність, стійкість і самовідданість Андрія Сергійовича назавжди залишаться прикладом любові до Батьківщини та готовності боротися за її свободу. Пам’ять про Героя житиме в серцях земляків, а його подвиг назавжди залишиться невід’ємною частиною історії громади та України”.

КРИВОГУЗ Андрій Сергійович народився 13 грудня 1998 року в селі Пустовійтівка.

З 2005 по 2016 рік навчався у Пустовійтівській загальноосвітній школі. У 2016–2018 роках здобував професійну освіту в Роменському вищому професійному училищі, де отримав професію слюсаря-електрогазозварника.

Трудовий шлях розпочав у Києві та Харкові, де працював у будівельній сфері. Повернувшись до рідного краю, працював на різних підприємствах, зокрема у ПАТ «Роменський завод “Тракторозапчастина”», ТОВ «Роменський завод продтоварів» та ТОВ «ЮР Енерджі».

Андрій мав теплі стосунки з батьками та сестрою, завжди підтримував рідних і допомагав по господарству. Був працьовитим і господарським, не цурався жодної роботи: доглядав за городом, косив траву. Особливо любив автомобілі та техніку, добре розумівся на них і вмів ремонтувати.

У 2022 році Андрій КРИВОГУЗ, не вагаючись, добровільно став на захист Батьківщини. Після проходження військової підготовки у Житомирі та Великій Британії він у складі 132-го окремого розвідувального батальйону виконував бойові завдання на Бахмутському та Запорізькому напрямках, боронячи Україну від російського агресора.

Бойовий шлях Захисника був складним. У 2023 році під час служби Андрій неодноразово отримував тяжкі поранення та контузії. Після лікування щоразу повертався до строю та продовжував виконувати свій військовий обов’язок.

Саме під час служби чоловік зустрів свою кохану. Разом вони створили сім’ю. У них народилася донечка, яку Андрій любив понад усе. Найбільше він мріяв бачити, як вона росте, виховувати її та будувати для своєї родини майбутнє у мирній Україні.

У серпні 2025 року Воїн перейшов до 127-ї окремої важкої механізованої Харківської бригади, де служив його батько. Батько підтримував сина, завжди залишався поруч як надійна опора.

Серед побратимів мав позивний «Стажор». Його знали як надійну, відповідальну та безвідмовну людину, яка завжди була готова прийти на допомогу. Користувався повагою та авторитетом серед побратимів.

Наприкінці літа 2026 року проходив військове навчання у Полтаві. Після його завершення повернувся до служби. Як завжди, виходив на зв’язок із рідними, даючи їм знати, що з ним усе добре. Так було і цього разу. Та ніхто не знав, що цей зв’язок незабаром обірветься назавжди…

4 вересня 2026 року телефоніст-лінійний наглядач відділення зв’язку 127-ї окремої важкої механізованої Харківської бригади, старший солдат Андрій КРИВОГУЗ загинув у бою за Україну під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку внаслідок скидання ворогом ударного безпілотного літального апарата.

Захиснику назавжди 27 років…

У скорботі залишилися батьки, дружина, маленька донечка та сестра.

Життя Андрія обірвалося надто рано. Він не встиг здійснити ще багато своїх мрій, побачити, як зростає його донечка, прожити довгі роки поруч із коханою та рідними. Та його мужність, любов до України й пам’ять про нього назавжди залишаться в серцях тих, хто його знав.

Непоправний біль втрати не вгамують жодні слова. Від імені Роменської громади щирі співчуття рідним та близьким військовослужбовця.

Вічна і світла пам’ять Герою – КРИВОГУЗУ Андрію Сергійовичу!

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики

Головне управління ДПС у Сумській області повідомляє, що відповідно до законодавства, фізичні особи зобов’язані подати заяву про внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків протягом одного місяця з дня виникнення таких змін.

Для оновлення інформації необхідно подати заяву за формою № 5ДР та документ, що посвідчує особу.

Звернутися можна до будь-якого податкового органу особисто або через представника (за наявності відповідних документів, для представника –  у тому числі довіреності, засвідченої у нотаріальному порядку).

До заяви додаються документи, які підтверджують зміни. Наприклад, для підтвердження місця проживання подається один із таких документів: витяг з реєстру територіальної громади, паспорт громадянина України у формі книжечки або тимчасове посвідчення громадянина України. ВПО для підтвердження факту внутрішнього переміщення і взяття на облік ВПО подають довідку про взяття на облік ВПО.

Внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків здійснюється протягом трьох робочих днів з наступного дня після подання заяви.

Заяву за формою № 5ДР можна подати фізичній особі – платнику податків:

• у паперовій формі – до будь-якого податкового органу;
• в електронній формі (з копіями підтверджуючих документів,  необхідних для внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків):
• за допомогою інформаційно – комунікаційної системи «Електронний кабінет» (cabinet.tax.gov.ua);
• через мобільний застосунок «Дія».

Своєчасне оновлення персональних даних допомагає уникнути непорозумінь під час отримання податкових послуг та забезпечує достовірність інформації в державних реєстрах.

За повідомленням сектору інформаційної взаємодії

ГУ ДПС у Сумській області

Бізнес, який постраждав через війну, має отримувати допомогу швидко і без зайвої бюрократії. Державна податкова служба запускає для допомоги постраждалим підприємцям «гарячі лінії» в регіонах. Про це повідомила в. о. Голови Державної податкової служби Леся Карнаух.

Всі необхідні контакти: https://tax.gov.ua/others/kontakti/garyachi-linii-teritorialnih-organiv-dps-dlya-pidtrimki-biznesu

«Після обстрілу перша реакція – шок. І в цей момент точно підприємці не завжди розуміють, куди бігти і що робити, зокрема й із податковими питаннями. Тому прошу бізнес, який постраждав, не зволікати – звертайтеся до наших фахівців. Наші спеціалісти оперативно допоможуть розібратися з додатковими питаннями та підкажуть ефективний алгоритм дій», – сказала очільниця ДПС.

Зокрема, як діяти якщо:

– через бойові дії втрачено або пошкоджено майно;

– знищено чи втрачено документи;

– довелося призупинити діяльність;

– підприємство або виробництво релокували;

– виникли труднощі з виконанням податкових обов’язків;

– війна спричинила інші збитки чи ускладнення для роботи бізнесу.

«Гарячі лінії» – черговий захід ДПС із підтримки постраждалого бізнесу.

Бізнес також завжди може звернутися за допомогою до Офісів податкових консультантів.

https://tax.gov.ua/others/kontakti/ofis-podatkovih-konsultantiv

Крім того, ДПС активно реалізовує механізми існуючої податкової підтримки.

https://tax.gov.ua/biznes-postrajdav-vid-viyni-mehanizmi-podatkovoi-pidtrimki/1043994.html

«Ми робимо все можливе, щоб комунікація з податковою для постраждалого бізнесу була зрозумілою, оперативною та максимально практичною. Не залишаємо бізнес сам на сам з проблемами, які принесла російська агресія», – сказала Леся Карнаух.

За повідомленням сектору інформаційної взаємодії

ГУ ДПС у Сумській області

ПАМ’ЯТКА про ощадливе використання водних ресурсів!

9 вересня 2026 року свій 100-річний ювілей відзначає Покотій Марія Трохимівна — мешканка Роменської міської територіальної громади, жінка непростої долі, представниця покоління, на долю якого випали найтяжчі випробування ХХ століття.

Сто років — це ціла епоха. За плечима Марії Трохимівни — дитинство, обпалене голодом і війною, роки наполегливої праці, створення родини, втрата найдорожчої людини та безліч подій, які назавжди залишилися в пам’яті. Водночас це сто років любові до життя, людської гідності, праці та родини.

Марія Трохимівна народилася у 1926 році в селі Свистунівка Полтавської області у багатодітній селянській родині. Її батько працював столяром у сільськогосподарському технікумі, а мати — робітницею цього ж закладу.

Дитячі роки були непростими. Марія Трохимівна пережила страшні роки Голодомору, назавжди зберігши у пам’яті відчуття голоду, нестачі найнеобхіднішого та страху за життя близьких. Навіть через десятиліття ці переживання залишаються частиною її особистої історії. Особливе ставлення до хліба, коли кожен його шматочок бережно зберігається, стало для неї своєрідною пам’яттю про ті страшні часи.

Юність Марії Трохимівни припала на роки Другої світової війни. Увесь воєнний період вона провела в Ромнах, ставши очевидицею трагічних подій, людських втрат і важких випробувань, через які пройшли українці. Після війни Марія Трохимівна продовжила навчання. У 1945 році вона закінчила вісім класів середньої школи № 3 міста Ромни та розпочала свій трудовий шлях працівницею пункту «Заготзерно». У 1948 році за направленням підприємства Марію Трохимівну направили до Харкова на курси бухгалтерів. Після завершення навчання вона повернулася до Ромен і продовжила працювати вже за здобутим фахом.

У 1956 році доля привела її до Дніпропетровської області, де Марія Трохимівна зустріла свого майбутнього чоловіка — Дмитра Макаровича Покотія. Вони створили сім’ю, а згодом у подружжя народився син. У 1967 році сім’я повернулася до Ромен. Марія Трохимівна почала працювати бухгалтером на «Роменській Міжрайбазі». Сумлінність, відповідальність і професіоналізм були невід’ємними рисами її характеру. Багаторічну працю жінки гідно оцінили — у 1973 році вона стала заступником головного бухгалтера. У 1981 році Марія Трохимівна вийшла на заслужений відпочинок. Її загальний трудовий стаж становить 36 років. За багаторічну сумлінну працю вона нагороджена медаллю за вислугу років.

Життя не завжди було прихильним до Марії Трохимівни. У 2013 році після тривалої хвороби відійшов у вічність її чоловік Дмитро Макарович. Втрата найдорожчої людини стала важким випробуванням. Та світлі спогади про спільні роки, любов і родинне тепло назавжди залишилися в її серці.

Сьогодні Марія Трохимівна живе разом із сином. Найбільша її гордість і найбільше багатство — родина: двоє онуків та троє правнуків, які дарують їй любов, увагу, турботу та допомагають відчувати радість кожного нового дня. Її життєвий шлях — це відображення долі цілого покоління українців. Покоління, яке пережило голод і війну, відбудовувало країну, багато працювало, виховувало дітей і онуків та, попри всі випробування, зберегло здатність любити, радіти життю й залишатися людяним.

100 років — це не просто ювілей. Це сто років пам’яті, праці, любові та мудрості. Це сотня років, у якій вмістилася історія родини, міста, країни та цілого покоління.

З нагоди поважного ювілею щиро бажаємо Марії Трохимівні міцного здоров’я, душевного спокою, добробуту, Божої ласки та родинного тепла. Нехай поруч завжди будуть найдорожчі люди — син, онуки та правнуки. Нехай їхня любов і турбота зігрівають серце, а кожен новий день приносить радість, світло та приємні моменти.

Зі 100-річним ювілеєм, Маріє Трохимівно! Дякуємо Вам за Ваш життєвий подвиг, мудрість, силу духу, багаторічну працю та любов, яку Ви подарували своїй родині.

За повідомленням Управління соціального захисту

населення Роменської міської ради

Головне управління ДПС у Сумській області роз’яснює: для початку використання Програми клієнтам (користувачам) необхідно встановити актуальну версію безкоштовної Програми, яку можливо  завантажити  на  вебсайті  Кваліфікованого  надавача  електронних  довірчих  послуг

Державної податкової служби України (далі – Надавач) (https://ca.tax.gov.ua) за посиланням: Головна/«Отримання кваліфікованих електронних довірчих послуг»/«Програмне забезпечення»/«Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки – «ІІТ Користувач ЦСК-1»/«Інсталяційний пакет «ІІТ Користувач ЦСК-1.3.1».

Інструкцію щодо дистанційного формування сертифікатів для ПРРО для юридичних осіб наведено у розділі «Отримання кваліфікованих електронних довірчих послуг» офіційного інформаційного ресурсу Надавача у підрозділі «Підготовка документів та реєстрація» в категорії «електронна печатка для РРО (Юридична особа)».

Фізичним особам – підприємцям для отримання КЕП для ПРРО необхідно звернутися до ВПР  з відповідними реєстраційними документами.

Перелік реєстраційних документів можна переглянути у розділі «Отримання кваліфікованих електронних довірчих послуг» офіційного інформаційного ресурсу Надавача, обравши категорію «електронна печатка для РРО (Фізична особа)».

Таким чином, отримати КЕП для ПРРО без відвідування ВПР (у т. ч. згенерувати повторно) можна виключно для юридичних осіб (керівника або посадової особи) при наявності чинного КЕП за допомогою програмного забезпечення «ІІТ Користувач ЦСК-1». Фізичним особам – підприємцям отримати КЕП для ПРРО можливо тільки при відвідуванні  ВПР.

За повідомленням сектору інформаційної взаємодії

ГУ ДПС у Сумській області

8 вересня у Роменській громаді відбулося розширене засідання робочої групи з розроблення Стратегії розвитку Роменської міської територіальної громади на 2027–2037 роки.

До участі у заході долучилися керуючий справами виконкому Наталія МОСКАЛЕНКО, представники медичної, освітньої, соціальної, культурної та комунальної сфер, громадських організацій, ветерани, старости, представники бізнесу та інші активні учасники розвитку громади.

Серед учасників зустрічі – директор ТОВ «МХП-Урожайна країна» Сергій НІКОЛАЄВ, менеджер регіональний із соціальних проєктів БО «БФ «МХП-Громаді» Наталія БОГДАН та експерт із взаємодії з громадами Наталія ДАНЬКОВСЬКА.

«Стратегія – це спільне бачення майбутнього громади. Саме тому важливо, щоб до процесу її розроблення долучалися представники різних сфер, громадськості, бізнесу та жителі громади. Врахування їхніх пропозицій та потреб дозволить сформувати реалістичні пріоритети розвитку й визначити конкретні кроки для їх досягнення», –  зазначила керуючий справами виконкому Наталія МОСКАЛЕНКО.

Під час зустрічі експерти ВІ «Активна Громада» Інституту «Республіка» Олександра ГЛІЖИНСЬКА та Інна ДУШКА презентували напрацювання, отримані за результатами попередніх зустрічей та досліджень, а також ознайомили учасників із проєктом «Дерева цілей Стратегії розвитку громади». Окрему увагу приділили результатам опитування жителів громади. Учасникам представили оцінку якості життя та ключові цінності мешканців, визначили топ-7 проблем громади, які, на думку жителів, потребують першочергового вирішення. Також були окреслені перспективні напрями економічного розвитку, які мають потенціал для громади у майбутньому.

За результатами проведеної роботи визначено основні стратегічні та операційні цілі розвитку Роменської громади, які мають стати орієнтиром для подальшого планування та реалізації конкретних заходів і проєктів.

Важливою частиною зустрічі стала практична робота учасників у тематичних групах. Представники різних сфер спільно напрацьовували ключові проєкти до визначених завдань стратегічних цілей. Такий формат дозволив врахувати професійний досвід, бачення та пропозиції представників різних секторів громади.

У ході групової роботи обговорювалися перспективні проєкти, реалізація яких сприятиме розвитку інфраструктури, покращенню якості надання публічних послуг, розвитку підприємництва, посиленню спроможності освітньої, медичної, соціальної та культурної сфер, а також підвищенню рівня безпеки та комфорту проживання мешканців.

Напрацьовані під час зустрічі пропозиції та проєктні ідеї стануть основою для подальшого формування Стратегії розвитку Роменської міської територіальної громади на 2027–2037 роки.

Процес стратегування реалізується командою ВІ «Активна Громада» від Інституту «Республіка» у межах проєкту «STRATEGY LAB: лабораторія змін у громадах» за підтримки  Фонду “МХП-Громаді”  та The German Marshall Fund of the United States. 

За повідомленням Управління економічного розвитку Роменської міської ради

Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці нагадує, що роботодавець у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2026 року № 490 «Деякі питання розрахунку та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю», має право зарахувати до виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю забезпечення роботою осіб з інвалідністю першої групи незалежно від причин її встановлення або осіб з інвалідністю другої групи з порушенням зору або психічними розладами у розрахунку одна працююча особа з інвалідністю за двох штатних працівників (два робочих місця визначеного нормативу).

З метою впровадження спеціальних вимог до обладнання (облаштування) робочих місць для осіб з інвалідністю із психічними або інтелектуальними порушеннями роботодавець вживає, зокрема, але не виключно таких заходів:

• обладнання (облаштування) робочого середовища із зниженим рівнем сенсорних подразників: зменшення шуму (використання шумопоглинаючих навушників, установлення акустичних панелей тощо), уникнення яскравого миготливого світла;
• обладнання (облаштування) індивідуального, чітко організованого робочого місця, що сприяє уникненню відволікаючих факторів та соціального перевантаження;
• наявність чітких, структурованих та послідовних робочих інструкцій у письмовому чи візуальному форматі.

За повідомленням Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

Нагадуємо, що роботодавці, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов’язані забезпечувати для особи з інвалідністю належні умови праці та інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, а також уживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають потребам цієї категорії працівників.

Так, для осіб із внутрішніми захворюваннями (хронічними захворюваннями) роботодавець з метою впровадження спеціальних вимог до обладнання (облаштування) робочих місць для осіб з інвалідністю вживає, зокрема, але не виключно таких заходів:

• обладнання (облаштування) робочого місця у приміщенні з належним мікрокліматом та відсутністю сильних запахів та алергенів;
• обладнання (облаштування) робочого місця, що мінімізує потреби у тривалій ходьбі або підйомі сходами, бажано обладнати (облаштувати) поблизу санітарно-гігієнічних приміщень;
• обладнання (облаштування) кімнати або тихого простору, де працівник може зробити перерву в разі погіршення самопочуття;
• обладнання (облаштування) місця для зберігання ліків (холодильник, шафа тощо);
• наявність інформаційних табличок із планом дій колективу на випадок раптового погіршення стану здоров’я працівника;
• ергономічне облаштування робочого місця, зокрема, забезпечення наявності спеціалізованих засобів та елементів доступності;
• установлення систем очищення повітря, зволожувачів або осушувачів повітря;
• наявність ергономічного крісла з регульованою висотою, підтримкою попереку та підлокітниками;
• наявність кушетки;
• обладнання (облаштування) безбар’єрного шляху для особи від входу до робочого місця та санітарно-гігієнічних приміщень;
• обладнання (облаштування) безбар’єрного шляху евакуації особи в разі оповіщення (інформування) про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій.

За повідомленням Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

Гірка звістка знову об’єднала громади в скорботі. Україна продовжує платити високу ціну за свою свободу, втрачаючи відданих Захисників і Захисниць. Сьогодні Роменська громада віддала останню шану Воїну, уродженцю Андріяшівської громади – Володимиру Олексійовичу ЛИТВИНЕНКУ!

На Алеї Слави зібралися рідні та близькі, представники громад, побратими й небайдужі мешканці. З живими квітами в руках віддали шану Герою, який до останнього залишався вірним присязі та Батьківщині. Під час заупокійної молитви священнослужителі просили для Володимира вічного спокою, а присутні схиляли голови в глибокій скорботі та вдячності.

Від імені міського голови зі щирими словами співчуття до рідних звернулася начальник Управління соціального захисту населення Роменської міської ради Оксана ПАЛЯНИЧКА: «Неможливо знайти слова, які б полегшили біль цієї непоправної втрати. Ми втратили відважного Захисника, людину честі та обов’язку, яка мріяла про мирне майбутнє для своєї родини та своєї держави, але віддала за це найдорожче — власне життя. Щиро співчуваємо рідним і близьким, розділяємо ваше горе та схиляємо голови в скорботі. Роменська громада розділяє біль родини загиблого. Світла пам’ять про Володимира ЛИТВИНЕНКА назавжди житиме в наших серцях і стане символом сили та незламності українського народу. Вічна шана і слава Герою!»

Володимир Олексійович ЛИТВИНЕНКО народився 2 квітня 1982 року в селі Анастасівка. У 1988 році маленьким шестирічним хлопчиком переступив поріг Анастасівської школи , яку у 1999 році закінчив. Найулюбленішим предметом була фізична культура, а саме – гра в футбол. Тому і виконував обов’язки голкіпера  шкільної футбольної команди, а після закінчення школи більше 20 років був воротарем сільського  футбольного клубу « Анастасівка .» У пам’яті  вчителів назавжди залишився той світлоокий, щирий, жвавий і допитливий  хлопчина, який завжди  поспішав  назустріч новому дню, новим відкриттям. Однокласники згадуютьйого, як спокійного, врівноваженого, відповідального, надійного товариша. 

Після закінчення школи продовжив навчання у Недригайлівському ВПУ № 41.

З 2000 по 2002 рік проходив військову службу у Збройних Силах України. Після повернення з 1 січня 2003 року по 2013 рік працював оператором по видобутку  нафти і газу  у 4 цеху Охтирського НГВУ.

Згодом працював на взуттєвій фабриці  витягувальником взуття. Складалося все добре, але війна внесла свої корективи. З перших днів війни, 24 лютого 2022 року він добровільно вступив на захист своєї Батьківщини. Залишив звичне життя, рідний дім, обійми рідних і став щитом для батьків, сестер, племінників, усіх кого любив…

Захисник проходив службу в 117 окремій бригаді територіальної оборони. Уже у 2024 році був поранений,  нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «За поранення». Але це його не зупинило. Він продовжував бути зі своїми побратимами, якими дуже дорожив.

31 травня 2025 року Володимир, як солдат-гранатометник отримав грамоту 117 окремої бригади територіальної оборони « За відмінне виконання військового обов’язку і вірність присязі» 5 жовтня 2025 року відданий Воїн, головний сержант, командир першого стрілецького відділення третього стрілецького взводу, шостої стрілецької роти другого  батальйону територіальної оборони отримав подяку від свого командування « За віддану службу  українському народу, мужність і стійкість проявлену у найважчі для нашої  держави часи» .

Також  мужній Захисник має грамоту від Генерал-майора Ігоря ПЛАХУТИ, командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України « За бездоганне виконання військового обов’язку, вірність присязі, захист територіальної цілісності, національного суверенітету України».

Він став воїном. Не тому, що прагнув війни. а тому, що понад усе любив мир, любив життя, своє село, свою Україну. Він став одним із тих, хто власними  грудьми  закрив нашу державу від ворога, хто щодня дивився небезпеці в очі заради життя інших.

Він жив чесно, любив свою родину, свою країну і мріяв про мирне майбутнє. Але війна забрала найдорожче — молоде життя. Його мужність, самопожертва та незламність назавжди залишаться у наших серцях та в історії України.

30 серпня 2026 року механік взводу протидії екіпажу безпілотних літальних апаратів противника 117-ої окремої бригади територіальної оборони, молодший сержант ЛИТВИНЕНКО Володимир Олексійович загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Воїну назавжди 44…

Схиляємо  голови у глибокій скорботі та  висловлюємо щирі та найглибші співчуття матері, рідним, близьким, друзям і побратимам Володимира. Розділяємо цей страшний біль разом із вами.

Ми завжди пам’ятатимемо Володимира ЛИТВИНЕНКА як людину, яка до останнього залишалася вірною військовій присязі та своєму обов’язку. Його життя є прикладом справжньої любові до Батьківщини, мужності та самовідданості.

Світла пам’ять і вічна шана Воїну – Володимиру Олексійовичу ЛИТВИНЕНКУ!

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики

7 вересня 2026 року на Алеї Слави відбулося прощання із Воїном, старшим солдатом Дмитром Володимировичем БЕРЕСТОВСЬКИМ. Під час церемонії присутні вшанували пам’ять Захисника хвилиною мовчання та поклали квіти.

Від імені міського голови Олега СТОГНІЯ до рідних звернулася начальник Управління соціального захисту населення Роменської міської ради Оксана ПАЛЯНИЧКА: «Жодні слова не можуть зменшити біль, який сьогодні переживає родина Дмитра Володимировича. Роменська громада щиро співчуває родині мужнього військовослужбовця. Втрата такого світлого та доброго Сина України – непоправна. Його жертовність, віра та сила духу є прикладом для нас усіх. Світла пам’ять і вічна шана Воїну!».

Дмитро Володимирович БЕРЕСТОВСЬКИЙ народився 19 червня 1973 року в місті Ромни. Закінчив 8 класів Роменської загальноосвітньої школи № 11. У Роменському ВПУ здобув професію столяра.

Працював на підприємствах ВАТ «Роменський завод АТС» та ВАТ «Роменський завод «Поліграфмаш», де зарекомендував себе як відповідальний працівник. У вільний час любив риболовлю, мав золоті руки та займався будівельними роботами.

Дмитро Володимирович був спокійною та врівноваженою людиною. Завжди був готовий прийти на допомогу. Любив і цінував свою родину – дружину, донечку та онуку. Був турботливим чоловіком, батьком і дідусем, для якого родина завжди була найважливішою.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, чоловік не вагаючись приєднався до ДФТГ Хмелівської громади Роменського району.

У липні 2024 року він приєднався до лав Збройних Сил України. Військову підготовку пройшов у навчальному центрі «Десна». Захищав Україну на Харківському та Сумському напрямках.

Із 31 серпня 2025 року проходив військову службу на Донеччині. Серед побратимів користувався заслуженою повагою та мав високий авторитет. Його військовим позивним було «Демон».

За час служби Дмитро проявив себе мужнім, дисциплінованим і відповідальним воїном, надійним побратимом, який завжди залишався людиною з великим серцем. Він підтримував товаришів у найважчі хвилини, не боявся труднощів і до останнього залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам та Україні.

Та війна жорстоко обірвала життя Захисника, перекресливши його плани, мрії та сподівання…

1 вересня 2026 року водій-електрик 2-го комплексу радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами 117-ї окремої бригади територіальної оборони, старший солдат БЕРЕСТОВСЬКИЙ Дмитро Володимирович, загинув на Слов’янському напрямку внаслідок удару ворожого ударного БпЛА типу FPV, отримавши поранення, несумісні з життям.

Навіки 53 роки…

У невимовному горі залишилися дружина, донька та онука.

Для них Дмитро назавжди залишиться люблячим чоловіком, турботливим батьком, ніжним дідусем, надійною людиною та людиною великого серця. Його голос, усмішка, добрі слова та турбота назавжди залишаться у пам’яті найдорожчих людей.

Втрата Захисника – це біль, який неможливо виміряти словами. Разом із родиною Дмитра Володимировича сумує вся Роменська громада.

Уся Роменська громада низько схиляє голови перед світлою пам’яттю Воїна. Щиро співчуваємо родині та близьким Дмитра Володимировича. Розділяємо ваш біль і скорботу через непоправну втрату.

Нехай пам’ять про мужнього Захисника України назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив і поважав.

Вічна пам’ять і слава Герою України — Дмитру Володимировичу БЕРЕСТОВСЬКОМУ!

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики

Війна безжально продовжує виривати з нашого життя найкращих – молодих, щирих, сильних духом. Вона залишає за собою незагойні рани та біль, який відлунює в серці всієї громади.

🕯Ще один скорботний день в Роменській міській територіальній громаді.

6 вересня 2026 року провели в останню путь молодого Захисника, уродженця с. Пустовійтівка – Дениса Сергійовича БАКУНА. Траурний кортеж прибув до Алеї Слави, де відбулася церемонія прощання із загиблим Захисником. Віддати шану Воїну прийшли рідні, близькі, керівництво громади, друзі, знайомі, військові, духовенство та небайдужі жителі.

З живими квітами в руках, стоячи на колінах, присутні на скорботній церемонії схиляли голови в глибокій шані та дякували Захиснику за все, що він зробив в ім’я України та кожного її громадянина. Священнослужителі здійснили чин заупокійної молитви за Героєм.

«Війна забирає найцінніше — людські життя, молодість, любов і майбутнє. Особливо боляче, коли гинуть ті, хто ще тільки починав жити, мріяв про родину, дім, мирні дні та просте людське щастя. Воїну назавжди 29… Боляче усвідомлювати, що війна безжально забрала в Дениса БАКУНА майбутнє. Забрала плани та мрії… Забрала життя… Але вона не зможе забрати нашу пам’ять… Пам’ять про Дениса житиме у серцях його рідних, друзів і побратимів. У спогадах тих, хто знав його особисто. Щирі співчуття рідним Дениса… Дякую і вклоняюся нашому Воїну, який віддав своє життя за pідну землю, pідний дім, за pодину та укpаїнський наpод. Вічна пам’ять та слава Денису Сергійовичу БАКУНУ!» – від імені міського голови Олега СТОГНІЯ промовила слова глибокої скорботи та вдячності начальник Управління соціального захисту населення Оксана ПАЛЯНИЧКА.

Квіти й сльози покривали труну з тілом Воїна, а з фото, яку тримали військові, дивився мужній, хоробрий Захисник, що став Героєм та поповнив лави небесне військо.

Наш Захисник – Денис Сергійович БАКУН народився 11 березня 1997 року в місті Суми. Коли хлопчикові виповнилося три роки, його батько переїхав на свою батьківщину — до села Пустовійтівка Роменського Району. Тут Денис зростав серед рідних, які піклувалися про нього, поки батько працював.

З першого класу життя хлопця було пов’язане з Конотопом. Навчаючись у Конотопському інтернаті, Денис захопився спортом. Він займався боксом та греко-римською боротьбою, брав участь у змаганнях і здобував призові місця на Всеукраїнському рівні.

Після школи Денис здобув професію столяра, навчаючись у Конотопському училищі. Строкову військову службу проходив в Одеській області.

Потім у його житті були різні роботи й дороги. Працював в охоронній фірмі у Києві, на будівництві. Разом із коханою дівчиною їздив на заробітки до Угорщини, де працював на автомобільному заводі.

Та де б не був Денис, його завжди вирізняли відкритість, щирість, доброта і неймовірна харизма. Він був веселим, компанійським, легко знаходив спільну мову з людьми та мав багато друзів. Поруч із ним завжди було тепло й весело. Денис умів дружити, підтримати, пожартувати, створити навколо себе атмосферу радості.

Особливе місце в житті Дениса займала його кохана дівчина. Вони разом мріяли про майбутнє. Про родину, спільний дім, прості щасливі дні… Він дуже любив життя. Денис був людиною, яка вміла любити по-справжньому — щиро, без зайвих слів, усім серцем.

Денис також любов тварин. Він не міг пройти повз покинуту собаку чи кота. Часто забирав їх додому, годував, піклувався про них.

Повномасштабне вторгнення росії Денис зустрів удома, у рідній Пустовійтівці.  Він прийняв чоловіче та вольове рішення і у квітні 2022 року разом із товаришем добровільно пішов до військкомату.

Спочатку пройшов військову підготовку під Краматорськом, після чого став бойовим медиком. Під час виконання завдань Денис отримав контузію, проходив лікування, але після одужання повернувся до побратимів і продовжив службу. Незважаючи на те, що був визнаний обмежено придатним, він не шукав легшого шляху й залишався там, де був потрібен.

На початку 2025 року разом із побратимами виконував завдання з охорони кордонів у районі Чорнобиля.

Денис постійно вдосконалював свої військові навички. Пройшов спеціальну підготовку з керування безпілотними літальними апаратами та отримав відповідний сертифікат.

Одним із найважчих випробувань для нього та його рідних стало бойове завдання взимку 2024-2025 року, під час якого разом із побратимами вони потрапили в оточення. Завдання, яке мало тривати три дні, розтягнулося на 54 дні без зв’язку. Рідні не знали, де він і що з ним… Чекали, молилися, вірили…

Тоді Денис БАКУН разом із побратими вистояли, переживши страшні реалії війни, без їжі та води. У лютому 2025 року їм вдалося вийти з оточення.

Після цього Денис проходив тривалу реабілітацію. Пережите залишило свій слід, але не змінило головного — він не залишив своїх побратимів і знову повернувся до строю.

У складі 117-ї окремої бригади територіальної оборони Денис продовжив захищати Україну на Донеччині, неподалік Слов’янська. Був навідником дронів. Бойові побратими знали його за позивними «Док» та «Баку». Він мав статус учасника бойових дій.

Денис не боявся війни, але він дуже хотів жити. Хотів повернутися до мирного життя, будувати плани, бути поруч із коханою людиною, створити родину. «Я так хочу пожити без війни», — часто говорив він.

На жаль, війна внесла свої жорсткі корективи у всі земні плани Захисника…

7 серпня 2026 року, виконуючи бойове завдання, солдат Денис Сергійович БАКУН отримав тяжке поранення.

Понад двадцять днів лікарі у госпіталях Дніпропетровщини та Одеси боролися за його життя. Денис переніс складні операції… Усі ці важкі дні поруч із ним була його кохана. Вона говорила з ним, розповідала про те, що на нього чекають вдома. Що за вікном літо і море зовсім поруч, а він не бачить цієї краси. Давала послухати голос друзів, включала йому улюблені бої, говорила про те, що він обов’язково одужає, що попереду ціле життя… Вона вірила… Вірили рідні… Та, на жаль, дива не сталося…

28 серпня 2026 року оператор безпілотних літальних апаратів 117-ї окремої бригади територіальної оборони, солдат Денис Сергійович БАКУН помер внаслідок ускладнень від тяжкого поранення, отриманого під час участі у бойових діях із захисту України у госпіталі на Одещині.

Воїну навіки 29 років…

У Дениса залишилися батько, названа мама, кохана дівчина, рідні та друзі…

Для них він назавжди залишиться не лише Воїном. Він залишиться тим самим Денчиком – веселим хлопцем із сильною харизмою, який умів об’єднати навколо себе людей. Тим, хто любив зібрати друзів, допомогти, підтримати. Тим, хто понад усе любив життя…

Боляче усвідомлювати, що війна безжально забрала в Дениса БАКУНА майбутнє. Забрала плани та мрії… Забрала життя… Але вона не зможе забрати нашу пам’ять… Пам’ять про Дениса житиме у серцях його рідних, друзів і побратимів. У спогадах тих, хто знав його особисто.

Щирі співчуття рідним Дениса… Дякуємо, Воїне, за захист…, мужність та життя, віддане Україні…

🕯Вічна пам’ять, безмежна вдячніcть та шана Воїну – Денису Сергійовичу БАКУНУ!🇺🇦

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики

Шановні працівники та адміністратори Центру надання адміністративних послуг!

Щиро вітаю вас із професійним святом — Днем працівника Центру надання адміністративних послуг!

У першу суботу вересня ми вшановуємо людей, чия щоденна праця безпосередньо пов’язана з турботою про мешканців громади, їхні потреби та комфорт. Ви першими зустрічаєте людей, які звертаються по допомогу, і саме від вашої компетентності, уважності, терпіння та людяності значною мірою залежить їхня довіра до влади.

Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, ваша робота набула особливого значення. Ви залишаєтеся поруч із ветеранами та їхніми родинами, допомагаєте внутрішньо переміщеним особам, підтримуєте військовослужбовців, долучаєтеся до волонтерських ініціатив і щодня робите свій внесок у стійкість та згуртованість нашої громади.

Дякую кожному з вас за професіоналізм, відповідальність, витримку та щире бажання допомагати людям. За вміння знаходити рішення у складних ситуаціях, за доброзичливість і повагу до кожного, хто переступає поріг ЦНАПу.

Бажаю вам і вашим родинам міцного здоров’я, миру, добробуту, невичерпної енергії, професійних успіхів та нових досягнень! Нехай ваша праця завжди буде гідно оцінена, а вдячність людей додає сил і впевненості у важливості справи, яку ви щодня робите.

Нехай у наших домівках панують тепло й затишок, у серцях — віра та надія, а над Україною якнайшвидше запанує довгоочікуваний мир.

Ваша щоденна праця — це важлива частина розвитку громади, підтримки людей і зміцнення нашої держави. Разом працюємо заради громади, разом наближаємо нашу Перемогу!

З повагою
міський голова
Олег СТОГНІЙ

Сильна громада починається з людей, які не бояться брати на себе відповідальність, втілювати ідеї та створювати можливості для інших.

Саме такими є підприємці — люди, які щодня своєю працею підтримують економіку, створюють робочі місця, наповнюють бюджет громади та допомагають їй розвиватися навіть у найскладніші часи.

Шановні підприємці Роменської громади! Прийміть щирі вітання з нагоди Вашого професійного свята!

Сьогодні Ваша діяльність — це значно більше, ніж ведення власної справи. Це стійкість, ініціативність і віра в майбутнє. Попри виклики війни Ви продовжуєте працювати, розвивати бізнес, підтримувати своїх працівників, допомагати військовим і робити вагомий внесок у життя громади.

Дякую Вам за сміливість починати, наполегливість — продовжувати та відповідальність — бути опорою для інших.

Бажаю Вам упевненості у власних силах, нових перспектив, надійних партнерів, вдячних клієнтів і стабільного розвитку. Нехай кожна Ваша ідея знаходить шлях до реалізації, а вкладена праця повертається успіхом і добробутом.

Нехай у нашій громаді буде якомога більше успішних підприємств, нових проєктів, робочих місць та можливостей для розвитку!

Разом створюємо сильну громаду. Разом будуємо економічно стійку та успішну Україну!

З повагою — міський голова Олег СТОГНІЙ

Є зустрічі, яких ніхто не хоче чекати…

Сьогодні Роменська громада зустріла «на щиті» свого Захисника — ПАВЛЕНКА Юрія Олександровича.

Живий коридор, синьо-жовті прапори, квіти та сльози в очах людей — так громада проводжала Героя, який уже ніколи не переступить поріг рідного дому.

На Алеї Слави рідні, представники громади, побратими, друзі та небайдужі мешканці схилили голови у скорботі. Молитву за спокій душі Захисника звершили священнослужителі Православної церкви України.

До рідних та близьких зі словами співчуття звернувся очільник громади Олег СТОГНІЙ: «Шановна Роменська громадо, дорога сумуюча родино! Найважче — проводжати тих, кого ще вчора чекали вдома. Ми знову зібралися на Алеї Слави, де щемить серце і бракує слів. Війна, яка вже п’ятий рік триває на нашій землі, забирає найкращих синів України. Сьогодні схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя Юрія ПАВЛЕНКА. Жодні слова не здатні втамувати біль цієї втрати. Від імені громади висловлюю щирі співчуття родині. Низький уклін батькам за сина, який став на захист рідної землі. Нехай його мужність і подвиг назавжди залишаться в історії громади та України. Вічна шана і слава Захиснику України!»

Юрій Олександрович ПАВЛЕНКО народився 7 липня 1993 року в місті Ромни.

Після закінчення 9 класів Роменської загальноосвітньої школи № 5 продовжив навчання у Роменському ВПУ-14, де здобув професії слюсаря з ремонту автомобілів та електрогазозварника. Від юних років Юрій був працьовитим, відповідальним і вправним у роботі.

У 2011 році Юрій ПАВЛЕНКО був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Службу проходив у Києві у Військовій службі правопорядку (ВСП).

Після завершення військової служби у 2012 році повернувся до рідного міста. Працював зварювальником у ТОВ «Ромни-кондитер», згодом – за фахом у ПрАТ «Роменський хлібокомбінат».

У 2014–2015 роках Юрій брав участь в антитерористичній операції на сході України. За сумлінну службу та виконання бойових завдань був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Після повернення з АТО продовжив трудову діяльність. У 2021 році розпочав роботу на Роменській дистанції колії ПЧ-13, де працював монтером колії.

Юрій був працьовитим, відповідальним і доброзичливим. Завжди був готовий допомогти рідним, друзям та іншим людям, поважав батьків і дорожив родиною.

У вільний час захоплювався риболовлею та автомобілями. Любив техніку, умів ремонтувати й майструвати.

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, Юрій Олександрович був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Службу проходив у складі 117-ї окремої важкої механізованої бригади. Захищав Україну на Сумському та Запорізькому напрямках. Під час служби отримав поранення. Після лікування у Запоріжжі повернувся до строю та продовжив службу.

У грудні 2023 року, під час виконання бойового завдання, зв’язок із Юрієм обірвався. Відтоді для його родини розпочалися довгі місяці болісного очікування та надії. Два роки і три місяці рідні жили з вірою, що Юрій живий і одного дня повернеться додому.

Та у лютому 2026 року, під час обміну тілами загиблих захисників, експертиза ДНК підтвердила найстрашніше…

26 грудня 2023 року старший стрілець-оператор 117-ї окремої важкої механізованої бригади, сержант ПАВЛЕНКО Юрій Олександрович загинув під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Новопрокопівка Пологівського району Запорізької області.

Воїну назавжди 30 років…

У скорботі залишилися мама, тато, два брати і племінники. Для них він назавжди залишиться сином, братом і дядьком. Пам’ять про Юрія назавжди залишиться в серцях його рідних.

Юрій ПАВЛЕНКО віддав найдорожче – своє життя за Україну, за її свободу та незалежність. Його мужність, відданість військовій присязі та готовність до останнього виконувати свій обов’язок є прикладом справжнього патріотизму й незламності українського Воїна.

Вічна пам’ять, шана і слава Герою – Юрію Олександровичу ПАВЛЕНКУ!

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики