15 червня 2026 року свій столітній ювілей відзначає жителька міста Ромни — Людмила Василівна СТАВНИЧА. Її столітній життєвий шлях — це не просто календарна дата, а ціла епоха, сповнена важких випробувань, наполегливої праці, родинного тепла та людської доброти.
Людмила Василівна народилася 15 червня 1926 року в місті Ромни у родині службовця. Її батько працював землеміром, мати була домогосподаркою та присвятила себе сім’ї. Її юні роки припали на складні роки Другої світової війни.
У 1941 році Людмила Василівна закінчила школу у місті Ромни. Однак юнацькі мрії та плани перекреслила війна. На початку війни родина була евакуйована до Курської області. Воєнні роки стали важким випробуванням для молодої дівчини, загартували її характер, навчили витримці та стійкості.
Після повернення до Ромен у 1944 році Людмила Василівна вступила до Роменської акушерсько-фельдшерської школи. Уже тоді вона свідомо обрала шлях служіння людям. У 1947 році успішно закінчила навчальний заклад за спеціальністю акушер-фельдшер та отримала направлення до Івано-Франківської області, де і розпочала свою трудову діяльність.
Саме там вона не лише здобувала професійний досвід, а й зустріла своє кохання. У 1948 році Людмила Василівна створила сім’ю зі Ставничим Антоном Андрійовичем. У подружжя народилося двоє синів. Та доля підготувала для неї нове випробування — чоловік рано пішов із життя, і всі турботи про родину та виховання дітей лягли на її плечі. Попри труднощі, вона самотужки виховала синів достойними людьми.
Значну частину свого життя Людмила Василівна присвятила медицині. Тривалий час працювала у Роменській центральній районній лікарні в інфекційному відділенні на посаді старшої медичної сестри. Згодом очолила медичний пункт швейної фабрики. Її професійний шлях — це майже чотири десятиліття самовідданої праці, адже загальний трудовий стаж ювілярки становить 39 років.
За роки роботи вона заслужила повагу колег та вдячність багатьох людей. Окремою сторінкою її життя стала донорська діяльність — Людмила Василівна є почесним донором, адже неодноразово допомагала рятувати людські життя.
Та навіть у поважному віці доля не оминула її болем. У 2022 році молодший син Ставничий Андрій Антонович — добровольцем пішов захищати Україну й загинув на війні. Ця втрата стала великим ударом для матері, яка вже не раз у житті демонструвала незламність духу та силу характеру.
Сьогодні Людмила Василівна проживає разом зі старшим сином, має онука та залишається прикладом мужності, мудрості й любові до життя. Її столітній ювілей — це не лише поважна дата, а й символ цілого покоління людей, які своєю працею, терпінням і стійкістю творили історію України.
Сто років — це століття життя, прожитого чесно, з вірою та любов’ю до родини й рідної землі. Життя СТАВНИЧОЇ Людмили Василівни — це жива історія України, пам’ять про війну і мир, про працю та родинні цінності, які не втрачають своєї значущості з плином часу.
У цей знаменний день щиро бажаємо Людмилі Василівні міцного здоров’я, душевного спокою та ще багатьох світлих днів у колі рідних і близьких. Нехай Господь дарує довгі роки життя, наповнені теплом, миром і радістю, а пам’ять зберігає лише добрі спогади. Бажаємо, щоб життєва мудрість і щирість Людмили Василівни ще довго були джерелом натхнення для всіх, хто має щастя бути поруч із нею. Нехай у домі завжди панують злагода, добробут і світло, а кожен день приносить відчуття любові та вдячності за прожите життя.
За повідомленням Управління соціального захисту населення Роменської міської ради

