Пости автора Larisa

Жорстока війна, яка прийшла в наш дім, стала найбільшим випробуванням для нашої нації. Вона об’єднала мільйони українців у боротьбі за свободу, незалежність і право жити в мирі. Найбільша жертва цієї війни – це люди. Кожна смерть – це трагедія. Кожен полеглий Герой залишає після себе порожнечу, яку неможливо заповнити. Їхні життя – це ціна нашої свободи та незалежності. 

Сьогодні Роменська громада попрощалася з відважним Воїном-земляком – Сергієм Володимировичем СИТНИКОМ, який з мужністю відстоював право кожного українця жити в мирній країні. Живим коридором з національними прапорами та квітами зустріли мешканці громади Захисника.

Церемонія прощання із загиблим військовослужбовцем відбулась на Алеї Слави. Провести в останню путь Героя прийшли рідні, керівництво громади, священнослужителі, побратими, друзі, небайдужі жителі громади.

Літію за загиблим військовослужбовцем відслужили священнослужителі Православної церкви України. Співчуття рідним та близьким висловив міський голова Олег СТОГНІЙ: «Війна… Скільки горя, страждань, болю і смертей, несе її  холодний подих. Дуже боляче втрачати Героїв, справжніх патріотів рідної землі, славних синів України… Ще одного воїна, який боронив Україну, втратила наша громада, ще один патріот відлетів ангелом в небо та став у стрій небесного воїнства. Вклоняємось Воїну за те, що мужньо захищав від ворога свою країну, громаду і кожного з нас. Сергію назавжди 45… Світла пам’ять нашому Герою – Сергію Володимировичу СИТНИКУ».

Після прощання жалобна процесія з квітами, прапорами, національною символікою під супровід духового оркестру провела Героя в останню земну дорогу…

Воїн, Сергій Володимирович СИТНИК, народився 2 листопада 1979 року в селі Перехрестівка, де пройшло його дитинство та юність. Він був єдиним сином у своїх батьків. Відзначався хорошими здібностями до навчання, був відповідальним і пізнавальним учнем, який любив читати, вивчав мови та математику, і навіть міг без калькулятора множити тризначні числа.

Після закінчення школи Сергій працював робітником радгоспу в Роменському районі. Потім він став студентом Роменського сільськогосподарського технікуму, де навчався на електрика з вересня 1994 року по червень 1998 року. Після закінчення технікуму Сергій працював електромонтером у дослідному господарстві. У 2004 році він закінчив Сумський національний аграрний університет за спеціальністю «Менеджер» та отримав диплом з відзнакою. Пізніше більше року працював в Англії, де, крім основної роботи, вдосконалював знання англійської мови.

З листопада 2004 року по червень 2005 року Сергій працював товарознавцем-реалізатором у ЗАО «Технологія». З вересня 2005 року по серпень 2023 року  понад 17 років проходив службу в державній установі «Роменська виправна колонія №56», де обіймав посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки. Звільнився у званні прапорщика внутрішньої служби.

У 2007 році Сергій Володимирович одружився. У подружжя народилися три прекрасні доньки, з якими чоловік завжди проводив вільний час. Сергій був гарним батьком та зразковим чоловіком, з доньками мав теплі та дружні стосунки. 18 жовтня 2024 року Сергій Володимирович був призваний до лав Збройних сил України. Після короткого навчання він захищав країну у складі взводу 3-го механізованого батальйону 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської.

Протягом служби завжди підтримував зв’язок з родиною, хоча писав мало про війну. Він казав своїм донькам: «Мрію жити життя…». Але, на жаль, не судилося… 30 грудня 2024 року Сергій востаннє зв’язався з рідними, і це був єдиний раз, коли зв’язок з ним зник на більше ніж три дні.

Серце солдата Сергія Володимировича СИТНИКА зупинилося 1 січня 2025 року від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вовкове, Донецької області.