СЕРЦЕ ВОЇНА ЗУПИНИЛОСЬ, АЛЕ ЙОГО ІМ’Я ЖИТИМЕ ВІЧНО: СЕРГІЙ ІВАЩЕНКО НАЗАВЖДИ В СТРОЮ!

Війна — це випробування, яке щодня перевіряє людей на міцність, віру й людяність. Це тиша зруйнованих домівок, погляди людей, у яких назавжди змінилося життя, і дні, що навчили чекати та вірити водночас. Вона триває, вплітаючись у нашу щоденну реальність, змінюючи хід історії й долі мільйонів. Попри біль і втрати, війна відкриває справжню ціну свободи, людяності та єдності, нагадуючи нам: навіть у найтемніші часи надія залишається силою, яку неможливо зламати.

Цього скорботного дня Роменська громада провела в останню путь Воїна – Сергія Вікторовича ІВАЩЕНКА, який захищав Україну та кожного з нас.

На Алеї Слави зібралися рідні, побратими, керівництво громади мешканці громади, щоб віддати останню шану Захиснику.

 Духовенство спільно з присутніми помолились за вічний спочинок душі Воїна. Тужливі молитви стали відображенням болю та гіркоти втрати. Останній шлях Героя був скроплений сльозами та живими квітами, як символом скорботи та вічності…

 Зі скорботним словом до присутніх звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ: «На жаль, вже не один рік триває війна в Україні… Вона змінює долі, ламає мрії, забирає найкращих з найкращих. Кожен день повномасштабного вторгнення – це нові імена, що вписуються в книгу пам’яті. І серед них наш земляк, Воїн – Сергій ІІВАЩЕНКО. Сергію назавжди 48… Ми низько схиляємо голови перед Героєм і його родиною. Пам’ять про Захисника – це біль, що ніколи не зникне, але й світло, яке вестиме нас до Перемоги».

ІВАЩЕНКО Сергій Вікторович народився 14 квітня 1978 року в місті Ромни. Саме тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Закінчив Роменську загальноосвітню школу №11. З юних років був працьовитий, відповідальний  та мав повагу до людей.

У 90-х роках Сергій Вікторович поїхав працювати за кордон. Тривалий час працював будівельником на виробництві, сумлінно виконуючи важку працю, здобуваючи життєвий досвід.

Після повернення в Україну створив сім’ю. Разом із дружиною виховував сина Максима, якого безмежно любив і яким щиро пишався. Особливо радів, коли син вступив на факультет журналістики до вищого навчального закладу. Сергій мріяв дочекатися часу, коли зможе обійняти своїх онуків, радів успіхам сина та завжди був для нього надійною підтримкою й прикладом справжнього чоловіка. Найбільшою цінністю для нього була родина. Він безмежно любив свою дружину та сина, був для них надійною опорою, турботливим чоловіком і люблячим батьком.

Згодом Сергій разом із родиною переїхав до Києва, де чоловік працював у компанії «Віяр» комплектувальником. Колеги та друзі знали його як добру, щиру та добропорядну людину. Він мав багато друзів, був компанійським, життєрадісним, завжди готовим прийти на допомогу та підтримати у важку хвилину. У Сергія були по-справжньому золоті руки — він не боявся жодної роботи, усе робив сумлінно, відповідально й з душею.

У 2024 році Сергій Вікторович підписав контракт на службу в Збройні сили України, аби захистити рідну землю, свою родину та мирне майбутнє України. Військовий підготовку проходив поблизу Харкова. Згодом став стрільцем штурмового спеціалізованого відділення 225 окремого штурмового полку Сухопутних військ ЗСУ. Мав статус учасника бойових дій та позивний «ДЕД». Сергій мужньо боронив рідну Сумщину на Юнаківському напрямку. Побратими пам’ятають його сміливим, відважним і надійним Воїном, який ніколи не відступав перед труднощами та до останнього залишався вірним військовій присязі й Україні.

3 січня 2025 року під час виконання бойового завдання Сергій Вікторович під час виконання військових завдань пов’язаних із захистом Батьківщини на Сумському напрямку  отримав важке поранення. Упродовж одного року і чотирьох місяців лікарі боролися за його життя. Він переніс багато складних операцій, проходив тривале лікування у Києві, Львові та Німеччині. Попри біль, складні випробування та важкий стан, Сергій продовжував боротися. Лікарі говорили, що стан важкий, але стабільний.

Та, на жаль, серце нашого Героя не витримало…

11 травня 2026 року стрілець штурмового спеціалізованого відділення 225-о окремого штурмового полку Сухопутних військ ЗСУ, солдат Сергій Вікторович ІВАЩЕНКО помер у госпіталі м. Львів.

Воїну назавжди 48 років…

У Сергія залишилися мати, дружина та син, для яких він був найдорожчою людиною, надійною підтримкою, люблячим чоловіком і батьком.

Смерть Сергія ІВАЩЕНКА — непоправна втрата для рідних, друзів, побратимів, для всієї громади та всіх українців. Світла пам’ять про мужнього Захисника України, добру та щиру людину — назавжди житиме у серцях тих, хто його знав, любив і шанував.

Світла пам’ять і вічна шана Воїну – ІВАЩЕНКУ Сергію Вікторовичу!

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики