ТРИ РОКИ БОЛЮ І ПАМ’ЯТІ: У РОМЕНСЬКІЙ ГРОМАДІ ВШАНУВАЛИ ЗАГИБЛИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗЗСО № 8
23 серпня 2026 року Роменська громада вшанувала пам’ять чотирьох працівників Роменського закладу загальної середньої освіти № 8, чиї життя обірвав російський ворожий удар.
Ця дата назавжди залишиться трагічною сторінкою в історії громади. Три роки тому війна забрала життя людей, які щодня працювали заради дітей, освіти та майбутнього України.
На території Роменського ЗЗСО № 8 відбувся пам’ятний мітинг, присвячений третій річниці трагедії та вшануванню загиблих освітян.
Захід розпочався із загальнонаціональної хвилини мовчання. Присутні схилили голови, вшановуючи пам’ять усіх, чиє життя забрала російська агресія – військових і добровольців, медиків і рятувальників, волонтерів та цивільних, усіх, хто загинув за Україну, її свободу та майбутнє.
Під час мітингу згадали чотирьох працівників школи, які загинули 23 серпня 2023 року: директора Тетяну Іванівну ПРОКОПЕНКО, заступника директора з навчально-виховної роботи та вчителя початкових класів Оксану Вікторівну СОЛОНИНКУ, учителя історії та бібліотекаря Руслана В’ячеславовича ЯЦУРУта секретаря школи Оксану Ігорівну КВАШУ.
Це були не просто працівники закладу освіти – це були люди, які творили атмосферу школи, підтримували дітей і колег, вкладали свої знання, сили й душу в щоденну працю.
Тетяна Іванівна ПРОКОПЕНКО – директор закладу, яка вміла об’єднати людей навколо спільної справи та була віддана своїй роботі Під її керівництвом школа розвивалася, залишаючись місцем, де важливими були не лише знання, а й людяність, взаємоповага та підтримка.
Оксана Вікторівна СОЛОНИНКА – творча, енергійна та життєрадісна, яка мала розпочати новий навчальний рік зі своїми першокласниками. Її життя було сповнене планів і мрій, яким, на жаль, не судилося здійснитися.
Руслан В’ячеславович ЯЦУРА – вчитель історії та бібліотекар, умів зацікавити учнів, допомагав їм пізнавати минуле та краще розуміти історію своєї країни. Колеги та учні пам’ятають його за щирість, почуття гумору та любов до пісні.
Оксана Ігорівна КВАША – секретар школи, була доброю й турботливою людиною, завжди готовою допомогти, підтримати та знайти потрібне слово. Її доброзичливість назавжди залишилася у пам’яті тих, хто її знав.
Школа була не лише місцем навчання. Тут жили дружбою, підтримували одне одного та допомагали тим, хто захищає Україну. Працівники закладу долучалися до волонтерської роботи, плели маскувальні сітки, збирали допомогу та кошти для потреб українських військових.
До присутніх звернулися міський голова Олег СТОГНІЙ, начальник Відділу освіти РМР Ірина ІВНИЦЬКА та директор Роменської ЗОШ І-ІІІ ст. № 11 Вікторія ЗЕЛЕНСЬКА.
У своєму виступі міський голова Олег СТОГНІЙ наголосив, що зруйнована школа є не лише свідченням злочинів російської агресії, а й місцем пам’яті, яке нагадує про ціну, яку Україна платить за свою свободу: «Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати людей, які жили, працювали, навчали дітей і творили історію нашої громади. російський удар зруйнував будівлю школи, але йому не вдалося зруйнувати пам’ять про наших освітян. Пам’ять сильніша за руїни. Наш обов’язок — зберегти їхні імена та передати цю правду наступним поколінням».
Звертаючись до учасників мітингу, очільник громади зазначив: «Цей ворожий удар залишив невиліковну рану в серці всієї Роменської громади. Ми втратили не просто фахівців своєї справи, а щирих, відданих людям і своїй країні освітян. Наш спільний обов’язок – зберегти світлу пам’ять про кожного з них і передати її наступним поколінням».
Під час заходу звучали слова про те, що скорбота й вдячність не вимірюються роками. Вони живуть в іменах, спогадах, добрих справах та серцях кожного з нас. На знак глибокої поваги, шани та вічної пам’яті про загиблих колег і земляків учасники заходу поклали живі квіти.
Минуло три роки. Три роки болю і скорботи, три роки, упродовж яких громада вчиться жити з цією втратою. Та разом із болем живе пам’ять. Разом із пам’яттю – вдячність. А разом із вдячністю – сила вистояти.
Сьогодні немає тих шкільних стін, у яких колись лунали дитячі голоси, шкільні дзвінки та слова вчителів. Але школа продовжує жити – у спогадах, у своїх випускниках, у колегах, у громаді, у кожному, хто пам’ятає.
Наш обов’язок – не дозволити часу стерти ці імена.
Тетяна Іванівна ПРОКОПЕНКО.
Оксана Вікторівна СОЛОНИНКА.
Руслан В’ячеславович ЯЦУРА.
Оксана Ігорівна КВАША.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо!
Світла пам’ять загиблим. Вічна шана!
За повідомленням Відділу освіти РМР
