НАЗАВЖДИ У НАШИХ СЕРЦЯХ: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ГЕРОЯ – ДЕНИСА БАКУНА

Війна безжально продовжує виривати з нашого життя найкращих – молодих, щирих, сильних духом. Вона залишає за собою незагойні рани та біль, який відлунює в серці всієї громади.

🕯Ще один скорботний день в Роменській міській територіальній громаді.

6 вересня 2026 року провели в останню путь молодого Захисника, уродженця с. Пустовійтівка – Дениса Сергійовича БАКУНА. Траурний кортеж прибув до Алеї Слави, де відбулася церемонія прощання із загиблим Захисником. Віддати шану Воїну прийшли рідні, близькі, керівництво громади, друзі, знайомі, військові, духовенство та небайдужі жителі.

З живими квітами в руках, стоячи на колінах, присутні на скорботній церемонії схиляли голови в глибокій шані та дякували Захиснику за все, що він зробив в ім’я України та кожного її громадянина. Священнослужителі здійснили чин заупокійної молитви за Героєм.

«Війна забирає найцінніше — людські життя, молодість, любов і майбутнє. Особливо боляче, коли гинуть ті, хто ще тільки починав жити, мріяв про родину, дім, мирні дні та просте людське щастя. Воїну назавжди 29… Боляче усвідомлювати, що війна безжально забрала в Дениса БАКУНА майбутнє. Забрала плани та мрії… Забрала життя… Але вона не зможе забрати нашу пам’ять… Пам’ять про Дениса житиме у серцях його рідних, друзів і побратимів. У спогадах тих, хто знав його особисто. Щирі співчуття рідним Дениса… Дякую і вклоняюся нашому Воїну, який віддав своє життя за pідну землю, pідний дім, за pодину та укpаїнський наpод. Вічна пам’ять та слава Денису Сергійовичу БАКУНУ!» – від імені міського голови Олега СТОГНІЯ промовила слова глибокої скорботи та вдячності начальник Управління соціального захисту населення Оксана ПАЛЯНИЧКА.

Квіти й сльози покривали труну з тілом Воїна, а з фото, яку тримали військові, дивився мужній, хоробрий Захисник, що став Героєм та поповнив лави небесне військо.

Наш Захисник – Денис Сергійович БАКУН народився 11 березня 1997 року в місті Суми. Коли хлопчикові виповнилося три роки, його батько переїхав на свою батьківщину — до села Пустовійтівка Роменського Району. Тут Денис зростав серед рідних, які піклувалися про нього, поки батько працював.

З першого класу життя хлопця було пов’язане з Конотопом. Навчаючись у Конотопському інтернаті, Денис захопився спортом. Він займався боксом та греко-римською боротьбою, брав участь у змаганнях і здобував призові місця на Всеукраїнському рівні.

Після школи Денис здобув професію столяра, навчаючись у Конотопському училищі. Строкову військову службу проходив в Одеській області.

Потім у його житті були різні роботи й дороги. Працював в охоронній фірмі у Києві, на будівництві. Разом із коханою дівчиною їздив на заробітки до Угорщини, де працював на автомобільному заводі.

Та де б не був Денис, його завжди вирізняли відкритість, щирість, доброта і неймовірна харизма. Він був веселим, компанійським, легко знаходив спільну мову з людьми та мав багато друзів. Поруч із ним завжди було тепло й весело. Денис умів дружити, підтримати, пожартувати, створити навколо себе атмосферу радості.

Особливе місце в житті Дениса займала його кохана дівчина. Вони разом мріяли про майбутнє. Про родину, спільний дім, прості щасливі дні… Він дуже любив життя. Денис був людиною, яка вміла любити по-справжньому — щиро, без зайвих слів, усім серцем.

Денис також любов тварин. Він не міг пройти повз покинуту собаку чи кота. Часто забирав їх додому, годував, піклувався про них.

Повномасштабне вторгнення росії Денис зустрів удома, у рідній Пустовійтівці.  Він прийняв чоловіче та вольове рішення і у квітні 2022 року разом із товаришем добровільно пішов до військкомату.

Спочатку пройшов військову підготовку під Краматорськом, після чого став бойовим медиком. Під час виконання завдань Денис отримав контузію, проходив лікування, але після одужання повернувся до побратимів і продовжив службу. Незважаючи на те, що був визнаний обмежено придатним, він не шукав легшого шляху й залишався там, де був потрібен.

На початку 2025 року разом із побратимами виконував завдання з охорони кордонів у районі Чорнобиля.

Денис постійно вдосконалював свої військові навички. Пройшов спеціальну підготовку з керування безпілотними літальними апаратами та отримав відповідний сертифікат.

Одним із найважчих випробувань для нього та його рідних стало бойове завдання взимку 2024-2025 року, під час якого разом із побратимами вони потрапили в оточення. Завдання, яке мало тривати три дні, розтягнулося на 54 дні без зв’язку. Рідні не знали, де він і що з ним… Чекали, молилися, вірили…

Тоді Денис БАКУН разом із побратими вистояли, переживши страшні реалії війни, без їжі та води. У лютому 2025 року їм вдалося вийти з оточення.

Після цього Денис проходив тривалу реабілітацію. Пережите залишило свій слід, але не змінило головного — він не залишив своїх побратимів і знову повернувся до строю.

У складі 117-ї окремої бригади територіальної оборони Денис продовжив захищати Україну на Донеччині, неподалік Слов’янська. Був навідником дронів. Бойові побратими знали його за позивними «Док» та «Баку». Він мав статус учасника бойових дій.

Денис не боявся війни, але він дуже хотів жити. Хотів повернутися до мирного життя, будувати плани, бути поруч із коханою людиною, створити родину. «Я так хочу пожити без війни», — часто говорив він.

На жаль, війна внесла свої жорсткі корективи у всі земні плани Захисника…

7 серпня 2026 року, виконуючи бойове завдання, солдат Денис Сергійович БАКУН отримав тяжке поранення.

Понад двадцять днів лікарі у госпіталях Дніпропетровщини та Одеси боролися за його життя. Денис переніс складні операції… Усі ці важкі дні поруч із ним була його кохана. Вона говорила з ним, розповідала про те, що на нього чекають вдома. Що за вікном літо і море зовсім поруч, а він не бачить цієї краси. Давала послухати голос друзів, включала йому улюблені бої, говорила про те, що він обов’язково одужає, що попереду ціле життя… Вона вірила… Вірили рідні… Та, на жаль, дива не сталося…

28 серпня 2026 року оператор безпілотних літальних апаратів 117-ї окремої бригади територіальної оборони, солдат Денис Сергійович БАКУН помер внаслідок ускладнень від тяжкого поранення, отриманого під час участі у бойових діях із захисту України у госпіталі на Одещині.

Воїну навіки 29 років…

У Дениса залишилися батько, названа мама, кохана дівчина, рідні та друзі…

Для них він назавжди залишиться не лише Воїном. Він залишиться тим самим Денчиком – веселим хлопцем із сильною харизмою, який умів об’єднати навколо себе людей. Тим, хто любив зібрати друзів, допомогти, підтримати. Тим, хто понад усе любив життя…

Боляче усвідомлювати, що війна безжально забрала в Дениса БАКУНА майбутнє. Забрала плани та мрії… Забрала життя… Але вона не зможе забрати нашу пам’ять… Пам’ять про Дениса житиме у серцях його рідних, друзів і побратимів. У спогадах тих, хто знав його особисто.

Щирі співчуття рідним Дениса… Дякуємо, Воїне, за захист…, мужність та життя, віддане Україні…

🕯Вічна пам’ять, безмежна вдячніcть та шана Воїну – Денису Сергійовичу БАКУНУ!🇺🇦

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики