НАВІКИ В СТРОЮ: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПОПРОЩАЛАСЯ З ГЕРОЄМ – ВОЛОДИМИРОМ ЛИТВИНЕНКОМ
Гірка звістка знову об’єднала громади в скорботі. Україна продовжує платити високу ціну за свою свободу, втрачаючи відданих Захисників і Захисниць. Сьогодні Роменська громада віддала останню шану Воїну, уродженцю Андріяшівської громади – Володимиру Олексійовичу ЛИТВИНЕНКУ!
На Алеї Слави зібралися рідні та близькі, представники громад, побратими й небайдужі мешканці. З живими квітами в руках віддали шану Герою, який до останнього залишався вірним присязі та Батьківщині. Під час заупокійної молитви священнослужителі просили для Володимира вічного спокою, а присутні схиляли голови в глибокій скорботі та вдячності.
Від імені міського голови зі щирими словами співчуття до рідних звернулася начальник Управління соціального захисту населення Роменської міської ради Оксана ПАЛЯНИЧКА: «Неможливо знайти слова, які б полегшили біль цієї непоправної втрати. Ми втратили відважного Захисника, людину честі та обов’язку, яка мріяла про мирне майбутнє для своєї родини та своєї держави, але віддала за це найдорожче — власне життя. Щиро співчуваємо рідним і близьким, розділяємо ваше горе та схиляємо голови в скорботі. Роменська громада розділяє біль родини загиблого. Світла пам’ять про Володимира ЛИТВИНЕНКА назавжди житиме в наших серцях і стане символом сили та незламності українського народу. Вічна шана і слава Герою!»
Володимир Олексійович ЛИТВИНЕНКО народився 2 квітня 1982 року в селі Анастасівка. У 1988 році маленьким шестирічним хлопчиком переступив поріг Анастасівської школи , яку у 1999 році закінчив. Найулюбленішим предметом була фізична культура, а саме – гра в футбол. Тому і виконував обов’язки голкіпера шкільної футбольної команди, а після закінчення школи більше 20 років був воротарем сільського футбольного клубу « Анастасівка .» У пам’яті вчителів назавжди залишився той світлоокий, щирий, жвавий і допитливий хлопчина, який завжди поспішав назустріч новому дню, новим відкриттям. Однокласники згадуютьйого, як спокійного, врівноваженого, відповідального, надійного товариша.
Після закінчення школи продовжив навчання у Недригайлівському ВПУ № 41.
З 2000 по 2002 рік проходив військову службу у Збройних Силах України. Після повернення з 1 січня 2003 року по 2013 рік працював оператором по видобутку нафти і газу у 4 цеху Охтирського НГВУ.
Згодом працював на взуттєвій фабриці витягувальником взуття. Складалося все добре, але війна внесла свої корективи. З перших днів війни, 24 лютого 2022 року він добровільно вступив на захист своєї Батьківщини. Залишив звичне життя, рідний дім, обійми рідних і став щитом для батьків, сестер, племінників, усіх кого любив…
Захисник проходив службу в 117 окремій бригаді територіальної оборони. Уже у 2024 році був поранений, нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «За поранення». Але це його не зупинило. Він продовжував бути зі своїми побратимами, якими дуже дорожив.
31 травня 2025 року Володимир, як солдат-гранатометник отримав грамоту 117 окремої бригади територіальної оборони « За відмінне виконання військового обов’язку і вірність присязі» 5 жовтня 2025 року відданий Воїн, головний сержант, командир першого стрілецького відділення третього стрілецького взводу, шостої стрілецької роти другого батальйону територіальної оборони отримав подяку від свого командування « За віддану службу українському народу, мужність і стійкість проявлену у найважчі для нашої держави часи» .
Також мужній Захисник має грамоту від Генерал-майора Ігоря ПЛАХУТИ, командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України « За бездоганне виконання військового обов’язку, вірність присязі, захист територіальної цілісності, національного суверенітету України».
Він став воїном. Не тому, що прагнув війни. а тому, що понад усе любив мир, любив життя, своє село, свою Україну. Він став одним із тих, хто власними грудьми закрив нашу державу від ворога, хто щодня дивився небезпеці в очі заради життя інших.
Він жив чесно, любив свою родину, свою країну і мріяв про мирне майбутнє. Але війна забрала найдорожче — молоде життя. Його мужність, самопожертва та незламність назавжди залишаться у наших серцях та в історії України.
30 серпня 2026 року механік взводу протидії екіпажу безпілотних літальних апаратів противника 117-ої окремої бригади територіальної оборони, молодший сержант ЛИТВИНЕНКО Володимир Олексійович загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Воїну назавжди 44…
Схиляємо голови у глибокій скорботі та висловлюємо щирі та найглибші співчуття матері, рідним, близьким, друзям і побратимам Володимира. Розділяємо цей страшний біль разом із вами.
Ми завжди пам’ятатимемо Володимира ЛИТВИНЕНКА як людину, яка до останнього залишалася вірною військовій присязі та своєму обов’язку. Його життя є прикладом справжньої любові до Батьківщини, мужності та самовідданості.
Світла пам’ять і вічна шана Воїну – Володимиру Олексійовичу ЛИТВИНЕНКУ!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
