#МАРАФОН_30 #НАША_НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: ВІРИМО В НАШЕ ЩАСЛИВЕ МАЙБУТНЄ
Відзначаючи вікопомну дату, 30-ту річницю незалежності України, ми повинні пам’ятати що Батьківщина, як мати, – одна-єдина і її не вибирають. На перше місце ми завжди повинні ставити її інтереси, майбутнє, добробут. Наша історія сповнена фактами самопожертви заради збереження української нації.
Роки національного та духовного піднесення народили з-поміж роменців багатьох, хто зробив величезний вклад в українську науку, культуру, мистецтво: невтомного дослідника українського поетичного слова та пісні Григорія Нудьгу, нескореного письменника Бориса Антоненка-Давидовича, музикознавця Климента Квітку, літературознавця Григорія Майфета, мистецтвознавця, педагога й археолога, професора Миколу Макаренка та інших. Їм судилося нелегке і часом трагічне життя, але, попри всі складнощі і переслідування, вони залишилися українцями і своє життя віддали задля духовного розквіту України, утвердження її серед інших народів світу.
Не перебував на манівцях історії наш край і в кінці восьмидесятих та дев’яностих років минулого століття. Значний вплив на демократичні процеси в Україні, зростання національної свідомості мали вибори до союзної, республіканської та місцевих рад, які відбувалися у 1989-1990 pp. Незважаючи на всілякі обмеження вони стали першими альтернативними виборами за період існування радянської тоталітарної системи.
У ті дні в ході передвиборної кампанії демократичні сили республіки об’єдналися у Демократичний блок, в якому найпотужнішим був Народний Рух України, котрий виступав за реальний суверенітет України, багатопартійність і політичний плюралізм, рівноправність і різноманітність форм власності, національне відродження українського народу, за необхідність прийняття нової Конституції.
Ці ж процеси переосмислення свого минулого й майбутньої долі українського народу були яскраво помітні й на Роменщині. Першою діяльною громадською організацією, що виникла на Роменщині в кінці 80-тих років минулого століття стало Товариство української мови імені Тараса Шевченка, що пізніше було цілком справедливо реорганізоване у Всеукраїнське товариство «Просвіта». Серед його фундаторів варто згадати Андрія Кубаха, Павла Нищого, Михайла Полуяна, Миколу Демченка, Інну Зубко, Бориса Андріїва та багатьох інших небайдужих роменців. Пізніше із кількох більш радикальніших і політичніших активістів виокремився місцевий осередок Народного Руху України, котрий заявив себе активним борцем у боротьбі за незалежність України, за докорінні зміни в українському суспільстві. Згодом на політичному небосхилі нашого краю з’явилися інші місцеві ланки багатьох загальноукраїнських політичних партій, що, як гриби після дощу, почали виникати на Роменщині в ті бурхливі дев’яності роки, коли в гарячих ідеологічних суперечках народжувалася нова, незалежна Україна. Не всі з них витримали випробування часом, але, безперечно, кожна з них внесла в справу відродження України свій посильний вклад, про який варто пам’ятати всім нам.
Саме в ті роки роменці ознайомлюються з правдивою інформацією про своїх відомих і нескорених земляків Бориса Антоненка-Давидовича, Петра Калнишевського, Олександра Тахтая, Миколу Макаренка та багатьох інших. Їх життю та творчості, їх нескореності та незламності присвячені заходи, що тоді проводилися в бібліотеках, краєзнавчому музеї, в закладах освіти і культури. Роменська міськрайонна газета починає публікувати списки роменців, що зазнали репресій, а в багатьох випадках і загинули у сталінських таборах у тридцяті-п’ятдесяті роки. Та ж місцева газета на своїх сторінках надає можливість висловитись багатьом своїм читачам, які часто мали діаметрально протилежні позиції, політичну орієнтацію та по різному бачили майбутню історичну перспективу України. Цікаво відзначити, що при цьому і самій газеті часто діставалось «на горіхи» за ту чи іншу публікацію від тих же протилежно налаштованих читачів…. Врешті-решт і колишня міськрайонна газета «Комуністичним шляхом» стала на інший шлях і отримала нинішню назву «Вісті Роменщини», що теж стало певним символом оновлення і нового бачення майбутньої перспективи України і долі маленької її частинки – Роменщини.
Не чекаючи прийняття Конституції України та проведення всенародного референдуму про нову державну символіку, Роменська міська рада 16 жовтня 1991 року прийняла рішення про підняття над будинком міської ради синьо-жовтого прапора, що символізує миролюбну українську державу в образі чистого неба і хлібного лану.
Ті процеси, які були започатковані в буремні дев’яності роки, отримують подальший розвиток і в наші дні. Адже проблем, пов’язаних із становленням та розбудовою нашої незалежної України, на жаль, стало не менше… Важким тягарем на плечі української влади і українського народу є воєнна агресія з боку Російської Федерації, біди й економічні наслідки, пов’язані з коронавірусом…
Та попри все: віримо в Україну, віримо в її щасливе майбутнє, у наше щасливе майбутнє. Адже Україна – це ми!
За повідомленням Григорія ДІБРОВИ – члена Національної спілки журналістів України,
голови Роменської міськрайонної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка
спільно з відділом з питань внутрішньої політики
