Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ.
Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити людські життя… Ще одне життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Сьогодні Роменська громада попрощалася з земляком, захисником, воїном, надійним побратимом, Героєм – Вячеславом Борисовичем ІВАЩЕНКОМ, який загинув 19 травня 2024 року, боронячи землю України від рашистської орди.
Прощання із загиблим військовослужбовцем відбулось на Алеї Слави. Рідні, керівництво громади, священнослужителі, побратими, знайомі, друзі і небайдужі мешканці прийшли віддати шану й схилити голови за найвищу жертву свого земляка в ім’я Батьківщини.
«Герої! Вони гинуть за Україну. Молоді та досвідчені. Амбіційні та запальні! Скромні та мрійливі. Сини, чоловіки, татусі, брати, друзі… Титани, які своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають кожного з нас. Ще один мужній захисник прийняв свій останній бій. Підла смерть забрала життя у ще одного нашого земляка та борця за Незалежність України – Вячеслава Борисовича ІВАЩЕНКА. Важко сприймати смерть наших захисників. Важко знайти потрібні слова втіхи та підтримки для рідних, близьких і знайомих. Вічна пам’ять Захиснику, який віддав найдорожче – поклав душу і тіло свою заради всіх нас.
Спочивай з миром, Вячеславе! Нехай пухом тобі буде рідна земля!», – звернувся до родини загиблого воїна міський голова Олег СТОГНІЙ.
За душу Воїна піднеслися молитви, на його честь прозвучав Гімн України. З повними очима сліз, з тугою на серці, з букетами квітів у руках, під тужливу мелодію духового оркестру усі присутні провели загиблого Захисника до його останнього місця спочинку.
Наш Герой – Вячеслав Борисович ІВАЩЕНКО народився 16 липня 1974 року у с. Попівщина Роменського району.
Перший клас закінчив на Миколаївщині, далі родина переїхала до м. Ромни. У 1989 році закінчив Роменську школу №7.
Потім здобув спеціальність «газозварювальника» у Роменському професійно-технічному училищі №14. Після навчання Вячеслав пройшов строкову службу в армії у м. Горлівка у внутрішніх військах. Охороняв підприємство хімічної промисловості «Стирол».
Протягом трудового шляху Вячеслав встиг спробувати себе на різних роботах: ТОВ «Таланпром», на будівництві.
Згодом чоловік створив родину. Має двох дітей: сина та доньку. Понад усе любив своїх дітей.
Вячеслав захоплювався садівництвом: любив саджати квіти. Напевно, вони його теж любили, бо кожна квітка, посаджена його руками, приживалася та радувала всіх навколо. Вячеслав любив життя, облаштовував власний дім та мріяв про майбутнє своїх дітей у мирі та злагоді. Але жорстока війна поставила на паузу його мрії та плани.
З жовтня 2021 року Вячеслав працював на посаді оператора газової котельні в Роменському дошкільному навчальному закладі №7 «Калинка», звідси в лютому 2024 року і був призваний на військову службу під час мобілізації.
Пройшовши підготовку та бойове злагодження у Львівській області, 19 березня 2024 року Вячеслав був перекинутий на Донецький напрямок. Служив навідником єгерського відділення 68-ої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.
Вячеслав вперше пішов на бойове завдання «на нулі» й попередив рідних про те, що його декілька днів, можливо, не буде на зв’язку. Це було його перше і останнє бойове завдання… З нього Вячеслав повернувся додому «на щиті»…
19 травня 2024 року солдат Вячеслав Борисович ІВАЩЕНКО загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Уманське Покровського району Донецької області.
