НАВІКИ В ОБІЙМАХ ВІЧНОСТІ: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПОПРОЩАЛАСЯ ІЗ МОЛОДИМ ЗАХИСНИКОМ УКРАЇНИ — ЄВГЕНІЄМ ЗАКОРКОМ
Є втрати, які неможливо прийняти… Є біль, який не втамувати словами… І є імена, які назавжди закарбовуються в історії громади та серцях людей.
Жорстока війна продовжує забирати найдорожче — життя наших Захисників. Тих, хто мав мрії, будував плани на майбутнє, любив життя, але в найважчий для країни час став на захист рідної землі.
Сьогодні Роменська громада знову у скорботі. На щиті повернувся наш земляк, мужній Захисник України, солдат Євгеній Романович ЗАКОРКО.
На Алеї Слави зібралися рідні, близькі, друзі, побратими, військовослужбовці, представники влади, духовенство та небайдужі мешканці громади, щоб віддати останню шану Воїну, який пожертвував власним життям за свободу та незалежність України.
Схиливши голови у скорботі, зі сльозами на очах та невимовним болем у серцях, присутні проводжали Захисника в останню земну дорогу. Квіти, державні прапори, тиша, сповнена болю, та щира вдячність за його подвиг стали свідченням глибокої шани до Героя.
Від імені міського голови Олега СТОГНІЯ до присутніх звернулася начальник Управління соціального захисту населення Роменської міської ради Оксана ПАЛЯНИЧКА: «Сьогодні ми прощаємося з молодим Воїном, який мав жити, любити, працювати, створювати родину та радіти кожному новому дню. Але війна безжально обірвала його життя у 25 років. Євгеній пройшов важкий бойовий шлях, зазнав поранення, пережив контузію, але знайшов у собі сили повернутися на передову. Він не відступив від свого обов’язку — захищати Україну. Сьогодні мати втратила сина, брати — брата, побратими — бойового товариша, а наша громада — мужнього Захисника. Немає слів, здатних полегшити цей біль. Від імені всієї Роменської громади висловлюю найщиріші співчуття родині Євгенія. Низько схиляємо голову перед його мужністю та жертовністю. Світла пам’ять і вічна слава нашому Герою!»
ЗАКОРКО Євгеній Романович народився 13 квітня 2001 року в місті Ромни. Євгеній зростав у родині, де виховувалося троє синів. Він був найстаршим, а тому змалку відчував відповідальність за молодших братів, намагався бути для них підтримкою та прикладом.
Дев’ять класів закінчив у Роменській загальноосвітній школі № 11. Згодом продовжив навчання в Роменському вищому професійному училищі, де опановував професію маляра-штукатура. Пізніше навчався у Глинському професійному ліцеї. Потім працював на будівництві в Києві. Не боявся фізичної праці, був старанним, відповідальним і звик усього досягати власними силами.
Рідні згадують Євгенія як доброго, тихого, щирого та чуйного хлопця. Він не любив зайвих слів, натомість свою любов і турботу виявляв учинками. Дуже цінував родину, дорожив близькими людьми та завжди знаходив час, щоб побути поруч із ними.
Особливо теплими були його стосунки з бабусею та дідусем. Євгеній часто гостював у них, охоче допомагав по господарству. А спільна риболовля з дідусем була для нього особливою радістю — часом щирого спілкування, душевного спокою та дорогих серцю митей.
Він любив прості радощі життя, цінував родинний затишок, мав свої мрії, плани та сподівання на щасливе майбутнє. Попереду було стільки нездійсненого, стільки доріг, якими ще хотілося пройти…
Та війна змінила його долю…
На весні 2025 року Євгеній був мобілізований до лав Збройних Сил України. Військову підготовку проходив поблизу Києва, після чого став на захист Батьківщини у складі 93-ї окремої механізованої бригади.
Боронячи Україну на Харківському напрямку, Євгеній пройшов через важкі фронтові випробування. Під час одного з боїв зазнав поранення, мав контузію. Проходив лікування у військовому госпіталі Харкова, а згодом отримав відпустку для відновлення сил.
Попри пережите, біль і небезпеку, молодий Захисник знову повернувся до побратимів. Адже знав, заради кого тримає зброю, заради кого щодня ризикує життям і якою дорогою ціною виборюється свобода України.
Після повернення до військової служби Євгеній опанував фах оператора безпілотних літальних апаратів та продовжив виконувати бойові завдання у складі стрілецької спеціалізованої роти. Мужньо захищав рідну землю на Харківському, Запорізькому та Донецькому напрямках. Щодня, попри небезпеку, виконував поставлені завдання, залишаючись вірним військовій присязі та своїм побратимам.
Війна загартувала молодого Воїна та мріяв повернутися до мирного життя. На жаль, доля та підступна війна відміряла йому надто короткий життєвий шлях…
18 жовтня 2026 року у бою за Україну, її свободу та незалежність на Донеччині, загинув оператор безпілотних літальних апаратів стрілецької спеціалізованої роти, солдат ЗАКОРКО Євгеній Романович.
Воїну назавжди 25 років…
У невимовному горі залишилися мати та брати, для яких він назавжди буде рідним, люблячим сином і братом. Його усмішка, житимуть у найдорожчих спогадах, а біль втрати назавжди залишиться в серцях близьких.
Роменська громада схиляє голови перед мужністю молодого Захисника, який віддав найдорожче — своє життя — за свободу, незалежність і мирне майбутнє України.
Його життя обірвалося надто рано, та подвиг назавжди залишиться в історії рідної громади та в пам’яті вдячних поколінь…
Низький уклін Захиснику за мужність, стійкість і самопожертву!
Світла пам’ять і вічна шана Воїну — ЗАКОРКУ Євгенію Романовичу!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
