Пости автора Lyuba

Про умови навчання українських дітей, особливо тих, які проживають у прикордонних з росією областях, знає весь світ. Та освітяни тримаються, працюють, навчають дітей, пристосовуючись до різних життєвих ситуацій. Тому не зайвою для них є допомога благодійних фондів.
Нещодавно Роменська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 та Роменський ліцей № 1 РМР отримали від БО «Благодійний фонд Євгена Пивоварова» гуманітарну допомогу – систему зберігання енергії Tesla Powerwall. Даний прилад – це акумулятор, який накопичує енергію, виявляє перебої в роботі та автоматично стає джерелом енергії, коли мережа вимикається. На відміну від бензинових генераторів, Tesla Powerwall підтримує світло та заряджання телефонів без палива та шуму. Нові дороговартісні системи заклади освіти отримали  безоплатно.

Педагогічні, учнівські та батьківські колективи висловлюють щиру подяку Євгену Пивоварову. Нехай у новому навчальному році все задумане здійсниться.  Разом до Перемоги!

За повідомленням Відділу освіти РМР

Більше інформації на Telegram-каналі “Роменська громада” – https://t.me/romny_gromada 

Безжальна війна продовжує забирати життя молодих, відважних Захисників та Захисниць, залишаючи глибокі рани. Вона приносить страждання та втрати, які важко осягнути…

Цього вересневого дня Роменська громада віддала останню шану та провела в останню путь земляка, життя якого обірвалося в боротьбі за свободу нашої країни. Додому “на щиті” повернувся Герой, молодший сержант Збройних Сил України, Юрій Андрійович ПИВОВАРОВ.

Багатолюдна громада зустріла «живим коридором» пошани домовину з тілом полеглого Воїна. Окроплена гіркими сльозами Алея Слави рясніла яскравими квітами. На жаль, усі барви природи назавжди згасли для Юрія… Згасло його молоде життя, яке він поклав на вівтар російсько-української війни.

Прощання із загиблим військовослужбовцем відбулось на Алеї Слави. Літію за упокій душі Героя Юрія ПИВОВАРОВА відслужили священнослужителі Православної церкви України.

Під час церемонії прощання загиблому молодому воїну Юрію ПИВОВАРОВУ віддали останні військові почесті та провели до останнього місця спочинку.

Наш Захисник Юрій Андрійович ПИВОВАРОВ народився 9 червня 1997 року в м. Охтирка. Невдовзі його родина переїхали до м. Ромни.

Коли хлопчику було 3 роки, родина Юрія переїхала до м. Горлівка Донецької області, звідки родом батько нашого Захисника.

З малку хлопець мав певні проблеми зі здоров’ям тому навчався у школі-інтернат для дітей з серцево-судинними захворюваннями. 9 класів Юрій закінчив у Горлівській школі № 7.

У 2013 році вступив до Горлівського машинобудівельного коледжу, бо понад усе мріяв стати інженером.

Через розпочату війну рф в Україні на Сході країни, наш “майбутній захисник” з 2014 року разом з батьками переїздить до м. Ромни, звідки родом батьки його матері.

Закінчивши лише один курс у Горлівському коледжі Юрій перевівся до Роменського коледжу КНЕУ, яке закінчив у 2017 році.

Юнак ще з малку мав загострення почуття справедливості, безмежно любив Україну та все українське. Був справжнім патріотом рідної землі, тому після закінчення коледжу вступив до добровільного молодіжного корпусу “Правий сектор”, який був створений у відповідь на початок російської збройної агресії проти України.

У складі “Правого сектору” Юрій брав участь в збройній боротьбі українського народу проти зовнішнього та внутрішнього ворога. Тут Юрій знайшов багато вірних друзів та однодумців, з якими вели боротьбу заради Незалежної та вільної України.

У 2018 році Юрії ПИВОВАРОВ підписав контракт і вступив до лав ЗСУ у складі 24-тої окремої механізованої бригади імені короля Данила Галицького.

У 2019 році наш Воїн зустрів кохання свого життя – Вікторію. Спочатку це було спілкування через інтернет, а згодом, коли молоді люди більше дізналися одне про одного, закохані з 2021 року почали жити разом у м. Київ. У той період свого життя Юрій вирішив зробити паузу як військовий та збудувати міцну родину. Чоловік мав плани на щасливе сімейне життя. У столиці працював на будівництві. Побралися молодята у квітні 2023 року.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Юрій твердо вирішив, що не може стояти осторонь, бо мав гаряче серце, сповнене любові до Батьківщини.

Відправивши люблячу жінку до її брата, у першому ж військкоматі записався до 95 Десантно-штурмової бригади Збройних Сил України. У складі цієї бригади Воїн вів бої у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, звільняючи рідну землю від рашистської навали. Захисник мав позивний “Берс”.

У квітні 2022 Юрій отримав поранення, але після короткої реабілітації у госпіталях Києва та Харкова повернувся у стрій, до побратимів, аби не дати шансів ворогу захопити українські землі.

Юрій разом з побратимами давав жорстку відсіч рашистській навалі в найзапекліших точках. Він мав хоробре серце та ясний розум. Добре володів військовою справою. За що 17 листопада 2023 року був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України “Лицарський хрест”.

У лютому 2024 року наш відважний Воїн від Головнокомандувача Збройних Сил України Олександра СИРСЬКОГО отримав нагрудний знак “Золотий хрест”.

Влітку 2024 року Юрій ПИВОВАРОВ був переведений до 132-го окремого розвідувального батальйону підрозділу військової розвідки Збройних сил України у складі Десантно-штурмових військ на посаду командира відділення роти вогневої підтримки.

Молодого Захисника поважали побратими, до його слів та порад завжди прислухатися. У складі цієї бригади Юрій пройшов Запорізький та Харківський напрямки.

Маючи велике серце, яке билося у ритмі України, Юрій половину отриманих коштів постійно віддавав на волонтерством, сам донатив на допомогу ЗСУ. Важко наш Захисник переживав смерть найближчого побратима, тому завжди всім чим міг допомагав матері свого загиблого товариша.

У червні 2024 року Юрій ПИВОВАРОВ мав коротку офіційну відпустку, під час якої разом з дружиною будували плани на життя: чоловік мріяв вчитися далі, аби служити у СБУ.

З серпня цього року бригаду, в якій був Юрій, направили на Курський напрямок. Спочатку військові підвозили продукти та речі першої необхідності, а два тижні тому пішли у наступ.

На жаль, наш відважний земляк Юрій Андрійович ПИВОВАРОВ 31 серпня 2024 року прийняв свій останній бій… Захисник загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Шептухівки, Курської області рф.

Юрію ПИВОВАРОВУ навіки 27…

Батьки втратили єдиного сина…

Дружина – вірного та люблячого чоловіка…

Україна – відважного та мужнього Воїна…

Побратими згадують Юрія, як доброго, чуйного, відкритого до спілкування та допомоги чоловіка, який всім допомагав, просто був безвідмовним. Юрій захоплювався історією України, читав багато історичних книг.

Юрій ПИВОВАРОВ завжди говорив: “Мій святий обов’язок чоловіка – захищати Україну…”

Юрій, маючи сталевий характер, ніколи не падав духом. Молодий, щирий, добрий, людяний, справедливий… Таким він був, є і буде в пам’яті рідних, друзів близьких, побратимів.

Біль стискає серце, бо війна забирає від нас найкращих… Клятий ворог позбавив життя гарну, відкриту, щиру людину…

Нехай молода душа загиблого Героя Юрія ПИВОВАРОВА знайде вічний спокій…

Герої не вмирають, вони назавжди залишаються у наших серцях!

Честь і слава Герою – Юрію Андрійовичу ПИВОВАРОВУ!

Світлої дороги, тобі Воїне, до рядів Ангелів-захисників Небесного воїнства.

Назавжди в строю!

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики

Новий шкільний транспорт для закладів освіти громади – це крок до створення належних безпечних умов для підвезення учнів, отримання якісної освіти та можливість брати участь у спортивних змаганнях, різноманітних заходах.

Шкільний автобус ATAMAN D093S2, який придбали на умовах співфінансування за кошти державної субвенції та місцевого бюджету, отримала Роменська міська територіальна громада.      

У перший день нового 2024/2025 навчального року міський голова Олег СТОГНІЙ разом із  керуючим справами виконкому Наталією МОСКАЛЕНКО, заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Лілією ГОРОДЕЦЬКОЮ, старостою Бобрицького старостинського округу Леонідом ДАНИЛЕНКОМ, начальником відділу освіти Іриною ІВНИЦЬКОЮ, заступником начальника відділу освіти Оленою ШАПОВАЛОВОЮ  вручив ключі від новенького транспортного засобу директору Бобрицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Роменської міської ради Сумської області Олексію КОРЕНІВСЬКОМУ.

Передача ключів від нового шкільного автобуса – це особлива подія, яка має значення як для школи, так і для громади в цілому. Вона символізує покращення транспортних умов для учнів і підкреслює зобов’язання освітніх установ забезпечувати безпеку та комфорт здобувачів освіти. А ще й  це важливий знак того, що громада та заклади освіти прагнуть до розвитку та вдосконалення.

Висловлюємо слова подяки депутатському корпусу Роменської міської ради за підтримку, яка допомагає нам робити важливі кроки вперед у такий нелегкий для країни час. 

За повідомленням відділу освіти РМР

Більше інформації на Telegram-каналі “Роменська громада” – https://t.me/romny_gromada 

Стійкістю та силою наших воїнів захоплюється увесь світ. Та, на жаль, не всі вони повертаються додому живими…

Сьогодні страшна війна знову прибула в Роменську громаду зі сльозами й великим горем – «на щиті» назавжди повернувся Герой – Юрій Михайлович ПИЛИПЕНКО.

Вже традиційно живим коридором з національними прапорами та квітами зустріли мешканці громади нашого воїна.

Церемонія прощання із загиблим військовослужбовцем відбулась на Алеї Слави. Провести в останню путь Героя прийшли рідні, керівництво громади, священнослужителі, побратими, друзі, небайдужі жителі громади.

Літію за загиблим військовослужбовцем відслужили священнослужителі Православної церкви України.

Співчуття рідним та близьким висловив міський голова Олег СТОГНІЙ: «Війна… Скільки горя, страждань, болю і смертей, несе її  холодний подих. Наші захисники йдуть на небо незламними, нескореними,  незабутніми за право жити, бути українцями, за майбутнє України. Дуже боляче втрачати Героїв, справжніх патріотів рідної землі, славних синів України… Кожна трагічна звістка про них пронизує душу пекучим болем. Ще одного славного сина, який боронив Україну, втратила наша громада, ще один патріот відлетів ангелом в небо та став у стрій небесного воїнства. Юрій ПИЛИПЕНКО з честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок та разом з побратимами наближав Перемогу в найгарячіших точках фронту. Ціною власного здоров’я та життя боронив наші мирні дні й тихі ночі. Вклоняємось Герою за те, що мужньо захищав від ворога свою країну, громаду і кожного з нас. Царство небесне Герою – Юрію Михайловичу ПИЛИПЕНКУ».

Після прощання жалобна процесія з квітами, прапорами, національною символікою під супровід духового оркестру провела Героя в останню земну дорогу.

Наш Захисник ПИЛИПЕНКО Юрій Михайлович народився 3 березня 1989 року в с. Довгалівка Чернігівської області. Юрій був найменшим у багатодітній родині. Мав брата та сестру.

У 1991 році «майбутній Захисник» з родиною переїхав до м. Ромни. Тут Юрій у 1995 році розпочав навчатися у Роменській школі № 10. Вчителі згадують, що Юра був талановитий в усьому: гарно та старанно навчався, любив математику, історію, читав багато книг, а також захоплювався риболовлею.

Згодом так склалися життєві обставини, що його родина у 2002 році знову повернулася на Чернігівщину. Там Юрій закінчив 11 класів місцевої школи. Навчався у Ніжинському агротехнічному інституті за спеціальністю «електоромеханік», а згодом і у Роменському індустріальному технікумі.

У мирному житті Юрій Михайлович працював на будівництві у м. Київ та трактористом на аргофірмі «Промінвест».

Хлопець мав золоті руки, дуже розумну голову. До нього часто звертались з різними проблемами та порадами. Нікому не відмовляв. Був працьовитою людиною: за що не візьмиться все доводить до кінця. І ремонти вмів робити і по господарству все знав. Батько говорить, що для нього Юрій був «Золотою дитиною»…

Війна для Юрія ПИЛИПЕНКА розпочалася ще у 2015 році, тоді у 26 років він уклав контракт із ЗСУ та став на захист Батьківщини.

Хист до механіки й золоті руки майбутнього Героя визначили його долю у армії. Пройшовши навчання, в рамках якого канадці тренували українських військових, Юрій Михайлович став старшим техніком в складі 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила. Разом з побратимами Юрій захищав Україну на Луганському, Донецькому та Херсонському напрямках.

Повномасштабна війна застала молодого захисника в зоні ООС, на Луганщині.

Юрій добре знав військову справу, був сміливим та не мав страху, мав позивний «Грубий».  Побратими згадують, що будучи водієм БТР Юрій почув вистріл, ймовірно, снайпера, наказав всім швидко вийти з машини і сам залишив транспортний засіб, а за мить снайпером було влучання у водійське крісло. У той день Юрій ПИЛИПЕНКО врятував весь екіпаж і сам залишився живим.

Наш воїн мав поранення, контузії, але батькам, рідним про це ніколи не розповідав. Юрій завжди говорив: «Я скільки своїх побратимів там втратив, що тепер іду до кінця – до Перемоги!», тому після відновлення та коротких реабілітацій повертався на поле бою до своїх побратимів.

Екіпаж, до якого входив старший технік Юрій ПИЛИПЕНКО, провів багато виснажливих битв, зокрема, під Бахмутом. Був надією і «залізною стіною» порятунку для тих, хто чекав визволення і підтримки на полі бою.

За дев’ять років відданої військової служби та зразкове виконання службових обов’язків Юрій ПИЛИПЕНКО отримав численні нагороди: відзнаку «За службу державі», нагрудний знак «За зразкову службу», медаль «За оборону міста Бахмут».

Останній раз Юрій був вдома у листопаді 2023 року. Під час двотижневої відпустки спілкувався з найріднішими, але більше часу проводим зі своїми чотирма племінниками. Коли приходив додому у відпустку, вимикав телефон і просто відпочивав від усього, говорив: “Хочу перезавантажитися. Бо там дуже гаряче!”.

Юрій ПИЛИПЕНКО вірив, що повернеться у мирне життя. Як і кожен воїн, який пройшов страшну дорогу боїв, мріяв про спокій та просте людське щастя. Але темрява війни не відпустила…

Тиждень тому Юрій повідомив брата, щоб всі рідні його не турбували, не хвилювалися і не телефонували… 7 днів тиші… 7 днів і безсонних ночей провели рідні у невідомості… Саме у той день, коли батько сам мав намір набрати сина, йому з невідомого номера повідомили найстрашніше…

22 серпня 2024 року в районі населеного пункту Краматорськ на Донецькому напрямку перестало битися серце нашого земляка – старшого механіка 3 механізованої роти старшого сержанта Юрія Михайловича ПИЛИПЕНКА.

Він завжди був воїном та Героєм для своєї родини, а тепер став ним для Роменської громади та всієї країни.

Воїну навіки 35…

Без сина залишилися батьки…

Без брата залишились брат та сестра…

Без рідного дядька племінники..

У цей скорботний час висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким полеглого Героя, який до останніх хвилин свого життя залишався вірним присязі та Україні!

Низький уклін Герою, якого забрали небеса!

Вічна пам’ять і шана нашому відважному Воїну – Юрію Михайловичу ПИЛИПЕНКУ!

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики