ВІН МРІЯВ ПРО МИР У ВІЛЬНІЙ УКРАЇНІ, ЗА ЦЕ Й ВІДДАВ СВОЄ ЖИТТЯ: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ВОЇНА ВІКТОРА КІКТЬОВА

Війна заходить не стукаючи. Забирає не питаючи. За собою залишає сльози і смерть… У боротьбі за цілісність, незалежність та суверенітет продовжує втрачати кращих з кращих. Знову Роменську громаду спіткала невимовна втрата – «на щиті» до рідного дому повернувся наш Захисник Віктор Валерійович КІКТЬОВ.

Навколішках, живим коридором, з національною символікою зустріли та провели Воїна в останню дорогу. Прощання із загиблим Захисником відбулося на Алеї Слави.

Віддати останню шану Герою прийшли рідні, керівництво громади, священнослужителі, побратими, друзі, знайомі та мешканці громади. У вись здійнялась спільна молитва. Всі присутні схилили голови і молилися за спокій душі загиблого Воїна Віктора.

Від імені усієї громади зі словами скорботи, суму і співчуттів звернувся до рідних міський голова Олег СТОГНІЙ: «Скільки сліз та людського болю відчуло це місце прощання за Героїв, які полягли за Україну і за мирне небо над нами у боях з рашистською ордою… Сьогодні знову ми проводжаємо в останню дорогу земляка, Воїна, патріота, сина, батька, брата, якому судилося прожити 40 років, віддавши своє життя за Україну. Наш Захисник показав нам приклад справжнього патріота, приклад хоробрості і відваги, він чесно і до кінця виконував свій обов’язок, віддавши своє безцінне життя за вільне майбутнє у Незалежній Україні. Для всіх нас Віктор Кіктьов був, є і буде прикладом мужності і відваги , гідним оборонцем. Він загинув за мир, за правду, за рідну мову, за рідну землю. Він той, що виборював нам майбутнє! Він тепер назавжди у строю Небесного війська…»

На честь Героя звучав Гімн України, який гучно пронизував небо. Присутні почергово підходили до домовини, клали до неї квіти та вклонялися мужності й відвазі Воїна-Захисника. Адже він був справжнім патріотом, щирим і добрим, а ще відважним та самовідданим бійцем.

Наш Захисник КІКТЬОВ Віктор Валерійович народився 9 березня 1985 року в селищі Орілька Харківської області. Закінчив 9 класів місцевого ліцею, продовжив навчання у вечірній школі. Працював у Харкові на різних роботах. Здавалося б, звичайне життя звичайної людини. Але найголовніше – він мав добре серце, завжди був працьовитим, відповідальним, чесним і справедливим.

Саме в Харкові Віктор зустрів свою любов. Одружився, став батьком двох дітей – сина та донечки, яких любив понад усе. У 2009 році разом із сім’єю переїхав до м. Ромни, де десять років працював на фірмі з встановлення вікон, а згодом – на будівництві в Києві.

Життя йшло своїм шляхом, але війна змінила все…

Перші дні повномасштабного вторгнення Віктор зустрів у Києві. Через тиждень повернувся до родини та відправив дружину з дітьми за кордон, а сам залишився працювати до столиці. Він вірив у перемогу, мріяв про мирне небо над рідною землею… Та, на жаль, війна не дає спокійного життя тим, хто має хоробре серце…

Восени 2024 року Віктор КІКТЬОВ був мобілізований Роменським військкоматом. Пройшов військову підготовку в Чернігівській області та став оператором взводу протитанкових ракетних комплексів механізованого батальйону 17-ї окремої важкої механізованої бригади.

Його підрозділ одразу направили на Курський напрямок. Там Віктор проявив себе як мужній, відважний, непохитний боєць. Побратими поважали його, цінували за його силу духу, за вміння підтримати, за гумор, який допомагав витримати всі труднощі війни. За густу бороду Віктор мав позивний “САЇД”. Незважаючи на складні військові будні Віктор намагався щодня спілкуватися з рідними. Але війна не щадить нікого…

У лютому 2025 року Віктор отримав поранення. Лікувався в Сумах і Чернігівській області, але навіть там не дозволяв собі бути слабким. Ще на передовій він захворів, але думав, що недуга відступить. Вже з непрацюючою рукою повернувся на фронт до побратимів. Та командування відправило його на обстеження до Ромнів.

На жаль, 23 березня 2025 року солдат Віктор Валерійович КІКТЬОВ помер від гострої легенево-серцевої недостатності…