СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ДМИТРА ПОНОМАРЕНКА
Війна — це завжди біль. Це тиша після вибуху. Це серце, яке не дожило до Перемоги…
Сьогодні Роменська громада знову оплакує свого мужнього Захисника. Чорна стрічка скорботи торкнулася нашої землі. Війна, що триває, забирає від нас найкращих — тих, хто не на словах, а на ділі був готовий віддати все заради миру, свободи та майбутнього. На жаль, це не просто втрати, це — порожнеча, яку вже не заповнити. Це історії, які не встигли завершитися, долі, що обірвані на висоті мужності.
Церемонія прощання відбулася на Алеї Слави, де зібралися рідні, друзі, побратими, керівництво громади та священнослужителі. Кожен присутній віддавав шану Герою, схиляючи голову в скорботі.
Духовенство спільно з присутніми помолились за вічний спочинок душі Воїна. Військовий оркестр та тужливі молитви стали відображенням болю та гіркоти втрати. Останній шлях Захисника був скроплений сльозами та живими квітами, як символом скорботи та вічності…
Зі скорботним словом до присутніх звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ: «На жаль, війна триває… Вона безжально вбиває, спустошує, трощить і зрівнює із землею цивілізований світ. Підло вбиває цвіт української нації. Найболючіше у цій війні — людські втрати. Сьогодні Роменська громада прощається із земляком, надійним побратимом, Героєм — Дмитром ПОНОМАРЕНКОМ, який мужньо захищав нашу землю… Дмитру навіки 38. З важким серцем сприймаємо цю непоправну втрату справжнього патріота, відданого Україні до останнього подиху. Вічна слава та світла пам’ять Герою Дмитру ПОНОМАРЕНКУ».
Наш Захисник ПОНОМАРЕНКО Дмитро Олексійович народився 15 січня 1987 року у м. Ромни. Закінчив 11 класів у Роменській школі №3, потім працював вантажником у супермаркеті «ОАЗИС».
Строкову службу Дмитро проходив півтора роки у Києві. Після служби у армії повернувся до рідного міста Ромни. Згодом юнак вивчився на електрика у м. Суми. Потім розпочав працювати у «Сумиобленерго» електрослюсарем, де пропрацював до кінця 2013 року.
Коли агресор увірвався на Схід України, Дмитро на початку 2014 року став на захист Батьківщини, отримавши повістку від Роменського військкомату. Він з гідністю виконував військовий обов’язок у складі 27-ої реактивної артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Калнишевського. Дмитро Олексійович разом з побратимами пройшов важкі бої у Луганській та Донецькій областях. Чоловік був учасником АТО та мав посвідчення УБД.
У 2016 році Дмитро заключив контракт і продовжив захист України у складі 30-ої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького на посаді зенітника-навідника. У складі цієї частини старший солдат Дмитро ПОНОМАРЕНКО безпосередньо надавав відсіч і стримував збройну агресію рф в Донецькій та Луганській областях. Був на Бахмутському та Соледарському напрямках, перебуваючи у складі оперативно-тактичного угруповання «Соледар».
Рідні згадують Дмитра як доброго чуйного та безвідмовного чоловіка, який завжди радий прийти на допомогу. За ці всі роки військової служби він мало бував вдома. Були такі часи, що чоловік за рік був вдома лише до 15 днів. Наш Воїн ніколи ні на що не скаржився, завжди говорив рідним: «У мене все добре, аби лише вигнати ворога з України!»
Побратими говорять, що Дмитро Олексійович був справжнім Воїном, добре володів військовою справою, дали йому позивний «Парамон».
За більше ніж десять років постійної військової служби у Дмитра сильно підірвалося здоров’я. Останні два місяці проходив лікування та реабілітацію у Львові та Ужгороді.
На початку червня 2025 року, після операцій, Військовослужбовець повернувся до військової частини. Дмитро мав намір продовжувати боронити Україну від ворога разом з побратимами.
Але доля мала інші плани…
27 червня 2025 року зупинилося мужнє серце зенітника-навідника 30-ої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, старшого солдата Дмитра Олексійовича ПОНОМАРЕНКА, не витримавши суворих воєнних буднів…
Воїну навіки 38 років…
Без люблячого сина залишилися батьки, без турботливого брата – сестра та племінники… Роменська громада та вся Україна втратила Воїна, серце якого билося в ритмі України… Його серце зупинилося, але його ім’я навіки залишиться в строю – у наших серцях, у вдячній пам’яті громади, в історії нескореної України.
Щирі співчуття рідним та близьким Героя! Нехай наш Воїн віднині охороняє українське військо з небес. Війна забрала у Дмитра молодість та найкращі роки, відібравши найцінніше – життя!
Пам’ять про Дмитра назавжди стане символом сили та стійкості України на шляху до Перемоги!
Світла пам’ять та вічна шана Герою – Дмитру Олексійовичу ПОНОМАРЕНКУ!
