РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ГЕРОЯ – ВАЛЕРІЯ ВІКТОРОВИЧА ШПОТА
Війна не зупиняється, не має жалю, не робить винятків. Вона жорстоко забирає найкращих, залишаючи у серцях рідних і близьких невимовний біль. І знову Роменська громада у жалобі. Важкий, скорботний день зібрав нашу громаду, щоб віддати останню шану Захиснику України – ШПОТУ Валерію Вікторовичу, який до останнього подиху боронив рідну землю від ворога.
8 березня проводжали Воїна у його останню дорогу. Прощання із Валерієм ШПОТОМ відбулося на Алеї Слави. Рідні, друзі, побратими, представники громади та священнослужителі зібралися тут, аби віддати шану Захиснику, який поклав своє життя за Україну. Духовенство відслужило заупокійну літію, молячись за спокій душі воїна, що поліг за Батьківщину.
Зі словами скорботи звернувся міський голова: «Сьогодні ми зібралися на цьому святому місці, аби провести в останню путь нашого земляка, мужнього Захисника, який віддав життя за нашу свободу. Війна безжальна, вона забирає найкращих… Валерій Вікторович був справжнім воїном, відданим Батьківщині. Його подвиг – це приклад честі, патріотизму і самопожертви. Ми завжди пам’ятатимемо його, бо Герої не вмирають. Вони залишаються з нами – у вільній Україні, у наших серцях. Вічна пам’ять і слава Герою!»
Валерій Вікторович ШПОТ народився 21 жовтня 1971 року в місті Ромни. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Він навчався у Роменській школі №1, а потім здобув професію у ВПТУ №14. Після строкової служби працював на залізниці у Кременчуцькому будівельно-монтажному управлінні АТ «Укрзалізниця».
Валерій був людиною з великим серцем, наповненим любов’ю до рідних та України. Він мав двох доньок і сина, яких безмежно любив. Його знали як щирого, компанійського чоловіка, який завжди допомагав друзям. Любив музику, писав вірші, мав «золоті руки» – робив ремонти, будував, творив.
У грудні 2022 року Валерій став до лав Збройних Сил України. Він служив у 44-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ на посаді лінійного наглядача відділення зв’язку. Військову підготовку проходив у Житомирі та Польщі, опановуючи роботу з військовою технікою.
Бойовий шлях захисника пролягав через найгарячіші точки фронту – Донеччину, Харківщину, Лиман, Бахмут, Ізюм. Побратими називали його «Батя», адже він був серед них найстаршим і завжди піклувався про бійців. У суворих умовах війни він знаходив можливість підтримати бойовий дух товаришів, навіть готував їм смачні страви, створюючи атмосферу домашнього тепла.
Остання відпустка додому Валерія була рівно рік тому. Це був час, коли він обіймав своїх рідних, дарував тепло дружині, дітям. У цей період здійснилася його мрія – подружжя повінчалося. Ті дні – нині найтепліші спогади для родини…
А потім – знову передова, знову боротьба, знову важкі бої… Чоловік мав мрії, плани, віру в Перемогу, але підла війна все зруйнувала!
26 квітня 2024 року Валерій востаннє вийшов на зв’язок, повідомивши дружину, що вирушає на позиції і з ними як завжди 2-3 дні не буде зв’язку… З того часу вважався зниклим безвісти…
Десять місяців рідні жили між болем і надією. Десять місяців сподівалися, що він живий… І лише після обміну тіл та експертиз з’явилася страшна звістка – Валерія більше немає…
4 травня 2024 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Новоселівське Луганської області Валерій ШПОТ загинув внаслідок артилерійського обстрілу.
Йому назавжди 52…
Роменська громада висловлює щирі співчуття родині Захисника. Біль цієї втрати нестерпний… Але пам’ять про нього житиме у вільній Україні, за яку він віддав своє життя.
Кажуть, що Герої не вмирають… Вони залишаються у наших серцях, спочивай з миром, наш Захиснику…
Вічна пам’ять і слава Герою України – Валерію Вікторовичу ШПОТУ!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
