НАВІКИ В ОБІЙМАХ ВІЧНОСТІ: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПОПРОЩАЛАСЯ З ГЕРОЄМ ОЛЕКСАНДРОМ БАГМЕТОМ
Цьогорічний квітень обпалений війною… Наш український квітень зі смертями, нестерпним болем, розпачем, скаліченими долями… Війна триває, забирає життя захисників нашої Батьківщини. Підступна й безжальна війна!
Сьогодні Роменська громада зустріла «на щиті» Героя Олександра БАГМЕТА. Громада зустрічала свого Героя, стоячи на колінах, встеляючи останній шлях квітами, гіркими сльозами і щирими словами співчуття.
Зустрічали, схиливши голови у великій скорботі, бо ж війна забирає кращих із кращих. Зустрічали із великою шаною і вдячністю у серці, адже Олександр Іванович своїм життям заплатив за наш з вами спокій, нашу незалежність і свободу, за наше гарне і мирне майбутнє.
Церемонія прощання із загиблим Захисником відбулась на Алеї Слави. Віддати шану мужньому захиснику України прийшли близькі, рідні, керівництво громади, священнослужителі, побратими, друзі, знайомі та вдячні земляки.
У вись здійнялась спільна молитва за упокій душі загиблого воїна Олександра БАГМЕТА…
«Олександр БАГМЕТ був справжнім Героєм, бо не побоявся стати на захист усього того, що любив – родини, громади, України. І зробив усе можливе, щоб ми на крок були ближче до Перемоги. Олександр був патріотом своєї землі. До останнього стояв на захисті України та кожного з нас. На жаль, ми продовжуємо платити високу ціну за свободу та незалежність нашої країни. Подвиг Захисника назавжди у нашій пам‘яті та в наших серцях. Вічна тобі слава, Герою. Спочивай з миром!» – звернувся до громади з прощальним словом заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Василь МАРЮХА.
Проводжаючи бійця в останню путь, присутні почергово підходили до домовини, клали до неї квіти та вклонялися мужності й відвазі свого земляка. У скорботі схилили голови та вшанувати пам’ять загиблого Захисника хвилиною мовчання. Після чого провели Героя Олександра БАГМЕТА до місця останнього спочинку.
Олександр народився 5 серпня 1967 року в селі Кашпури.
У 1984 році закінчив Кашпурівську школу та вступив до Роменського сільськогосподарського технікуму. Після його закінчення здобув професію механіка.
З 1986 року в Калінінградській області проходив військову службу в ракетних військах. У 1988 році звільнився в званні старшого матроса. Після армії розпочав працювати спочатку механіком, а потім бригадиром тракторної бригади, головним інженером в ДП «Дослідне господарство «Іскра».
У 1990 році одружився. Разом з дружиною та двома доньками проживав в рідних Кашпурах.
Олександр не боявся жодної роботи і все виконував на «відмінно». За словами рідних, він був людиною відкритої душі – усіх жалів, намагався зрозуміти та допомогти, а непорозуміння вирішував мирним шляхом. Про нього ніхто ніколи не сказав поганого слова, з усіма знайомими він підтримував приязні стосунки.
З 2014 року (після скорочення), Олександр БАГМЕТ вимушений був працювати на заробітках за спеціальністю механіка.
У 2018 році розпочав працювати на заводі «Кобзаренка» в смт. Липова Долина.
Січневого дня 2023 року по дорозі на роботу, Олександр прийняв гідне, вольове рішення і пішов до військомату, щоб добровольцем поповнити ряди Збройних сил України.
Спочатку було навчання в Гончарівську, потім захист країни на Донецькому напрямку, під Авдіївкою у складі 31 окремої механізованої бригади. Водій-електрик, командир відділення третьої артилерійської батареї артилерійського дивізіону саможертовно захищав Україну під час бойових завдань. Основна його діяльність полягала в підвезенні боєприпасів під час бойових зіткнень з противником.
У відпустку приходив лише на 5 днів, щоб побачити рідних. Найбільше любив своїх трьох онуків, заради мирного майбутнього яких пішов захищати Батьківщину.
Олександр мав гарні відносини з рідними братом Юрієм, який спочатку повномасштабного вторгнення пішов служити в територіальну оборону. Між братами, Олександром та Юрієм, існувала домовленість «Служити до Перемоги!».
Разом воїни захищали країну: Олександр на Донеччині, а брат – на Лиманському напрямку. Та життя жорстокіше ніж здавалося… Після виконання бойового завдання, Юрій визнаний безвісті зниклим. Олександр, будучи всією душею прив’язаним до брата, тяжко переживав цю звістку. Та продовжував боронити пекельний Донецький напрямок.
У результаті, прийнятого командуванням рішення бригаду Олександра дислокували до Чернігівської області.
Біль за Україну, важкі бої, тугу за братом не могло більше витримати серце Олександра…
24 квітня 2024 року серце воїна зупинилося…
У Олександра БАГМЕТА залишилися любляча родина: мама, дружина, доньки,онуки…
Він був чудовим сім’янином, патріотом своєї країни, сміливим воїном та гарною людиною. Олександр БАГМЕТ був надзвичайно товариським, навіть у найбільшій скруті старався завжди і всім допомогти. Життєрадісний, добрий та надійний. У Воїна було ще дуже багато планів, яким, на жаль, не судилося втілитися.
Олександру навіки 56 років…
Сил та витримки рідним. В шані схиляємо голови перед безсмертним подвигом нашого Героя – Олександра БАГМЕТА!
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну та кожного з нас!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
