НАВІКИ В НЕБЕСНІЙ ВАРТІ: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПОПРОЩАЛАСЯ З ГЕРОЄМ – ВЛАДИСЛАВОМ ІВАНЧЕНКОМ
Холодний січень… Траурний кортеж… Розпач рідних…
Кляті ворожі кулі й артилерія крадуть в українських сімей можливість бодай ще раз почути найрідніший голос. Вкрали цю можливість і в родини загиблого бійця, мужнього воїна та нашого земляка Владислава ІВАНЧЕНКА.
Сьогодні з квітами в руках та болем у серці Роменська громада провела в останню путь Героя Владислава ІВАНЧЕНКА, який стояв до останнього на захисті Батьківщини.
Попрощатися з бійцем і розділити біль втрати з рідними прийшли керівництво громади, побратими, друзі, знайомі, однокласники та небайдужі жителі, які з вдячністю та глибоким сумом низько схилили голови перед Воїном.
Під супроводом священнослужителів відбулася спільна молитва за упокій душі Владислава ІВАНЧЕНКА.
Зі словами співчуття до рідних звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ: “Сьогодні нашу громаду вкотре об’єднало горе. Немає прощення росії за кров та сльози. Немає таких слів, які б змогли применшити біль… Бо ця втрата дуже велика… Болить рідним, усій громаді та Україні. Владислав ІВАНЧЕНКО був для нас усіх щитом, боронив Україну – наш дім. Він давав гідну відсіч противнику, мужньо тримаючи оборону та проганяючи ворога з рідної землі. Війна – дорога страшного болю не лише для Захисників, а й для рідних: це і важке очікування, і місяці невідомості, пошук, впізнання, і найважче – розпач, і «ЖИТИ БЕЗ»… Можна навчитися миритися з усіма негараздами, але навчитися жити БЕЗ – неможливо… Без рідного сина, турботливого батька, люблячого чоловіка, надійного товариша та побратима… Низько схиляємо голову у глибокій скорботі та пошані перед світлою пам’яттю Героя-Захисника Владислава ІВАНЧЕНКА. Пам’ять про нашого Захисника — світла! Шана його подвигу — вічна! Вдячність — безмежна!”.
На колінах, встеляючи останню життєву дорогу живими квітами, провели до місця вічного спочинку справжнього чоловіка та воїна з вірним і сміливим серцем.
Народився Владислав 21 травня 2000 року в м. Ромни.
Навчався в Роменській школі № 9.
У 2015 році вступив до Економічного коледжу КНЕУ на факультет «обслуговування та ремонт обладнання підприємств будівельних матеріалів». Провчившись 2 роки, Владислав змінив плани на майбутнє, тому перевівся на «зварювальника» до Вищого професійного училища № 14.
Владислав захоплювався автомобілями, умів їх ремонтувати.
Після завершення навчання пройшов строкову військову службу, під час проходження якої його відзначили як відмінного стрільця, який гарно цілився та влучно потрапляв в ціль.
Війна поставила на паузу мирні плани на майбутнє хлопця …
З початком повномасштабного вторгнення, не чекаючи на повістку, Владислав став добровольцем Роменської ТрО. Разом з батьком захищав Сумський кордон, стримуючи навалу підступного ворога.
6 жовтня 2022 року Владислава перевели до іншої окремої бригади Сил територіальної оборони та згодом направили безпосередньо у зону бойових дій.
Солдат Владислав ІВАНЧЕНКО служив на передовій навідником танкового взводу роти вогневої підтримки, боронячи Донецький напрямок.
Не кожен зможе, дивлячись смерті в очі, стояти пліч-о-пліч із побратимами та мужньо боротися за свободу своєї країни. А Владислав ІВАНЧЕНКО зумів! Він вірив, що разом зможемо подолати ворога!
Владислав любив планувати своє життя, і навіть у буремні дні війни мав чітке бачення: здобути Перемогу, повернутися додому й одружитися на коханій дівчині, яка чекала від нього дитину.
У травні 2023 року Владислав прийшов у відпустку, щоб забрати новонародженого синочка з пологового будинку та трохи часу провести з родиною.
Владислав шанував своїх батьків, кохану дівчину, синочка. Цінував дружбою з друзями та бойовими побратимами. Тому й не дивно, що назвав сина на честь свого армійського товариша Іваном.
10 вересня 2023 року Владислав приїхав у короткострокову 2-х денну відпустку. Ніхто не міг подумати, що це була остання зустріч з рідними…
23 жовтня 2023 року Воїн не вийшов на зв’язок під час чергового завдання… Схвильовані рідні одразу почали бити на сполох і намагатися отримати хоча б якусь інформацію, відчуваючи, що щось трапилося…
Далі – безсонні ночі в очікуванні, нескінченні гудки без відповіді… та пошук…
Після 3-х місячної безмовної тиші жахлива звістка підтвердилася: бойове завдання, на яке пішов Владислав, стало останнім. Він з нього так і не повернувся…
Його хоробре серце перестало битися на полі бою…
24 жовтня 2023 року солдат Владислав ІВАНЧЕНКО загинув під час обстрілу взводного опорного пункту з артилерії поблизу населеного пунтку Старомайорське Донецької області під час виконання бойових завдань. Він відважно дивився в обличчя ворога і зберіг стійкість до останнього подиху…
Тепер Владиславу навічно 23 роки…
Його мрія – дожити до Перемоги та будувати щасливе майбутнє, на жаль, не здійснилася…
Без найріднішої людини залишився синочок Іван та кохана жінка. Втратили єдиного сина батьки…
Знайомі й друзі згадують, що за життя Владислав завжди першим приходив на допомогу, був безвідмовним, правдолюбним, відповідальним в тому, за що брався. Любов до України для нього була більше, ніж слова.
Ніколи не пробачимо окупантам загибель наших найкращих хлопців!??
Від усієї Роменської громади висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого Захисника. У скорботі низько схиляємо голови…
Світла пам’ять, честь і шана нашому Герою – Владиславу ІВАНЧЕНКУ!
Низький уклін за те, що захищав рідну Батьківщину і кожного з нас.
Царство небесне та вічний спокій нашому Захиснику!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
Більше інформації на Telegram-каналі “Роменська громада” – https://t.me/romny_gromada
