ЦІНА «МИРНОГО» АТОМА: ІСТОРІЯ МУЖНОСТІ МЕДИКА-ЛІКВІДАТОРА ЄВДОКІЇ ШКІЛЬ
Євдокія Григорівна Шкіль — медик, ліквідаторка наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вона належить до тих героїв, які у травні 1986 року першими стали на захист життя і здоров’я мільйонів людей, опинившись в епіцентрі ядерної катастрофи.
Наказ, що змінив життя
У травні 1986 року, коли світ лише починав усвідомлювати справжні масштаби трагедії, фахівці санітарно-епідеміологічної служби були мобілізовані для роботи в зоні небезпеки. Серед них — мешканка міста Ромни Євдокія Шкіль, яка тоді працювала помічником епідеміолога Роменської районної санітарно-епідеміологічної станції.
Наказ про відрядження був раптовим, а невідомість — лякала.
«Поступила команда, що потрібно негайно їхати. Страшнувато було… Головне питання, яке тоді хвилювало кожного: чи вдасться повернутися додому? Вернемося чи ні… Але їхати треба було. Ми ж медики», — згадує Євдокія Григорівна.
Місія у зоні відчуження
У складі групи з п’ятнадцяти фахівців під керівництвом Миколи Бруяки вона вирушила до Чорнобильського району. Їхня місія була критично важливою: контроль за епідеміологічною ситуацією в умовах безпрецедентного радіаційного забруднення.
Робота служби виходила далеко за межі звичних обов’язків. Ліквідатори у білих халатах забезпечували:
- радіаційно-гігієнічний контроль територій;
- моніторинг якості питної води та продуктів харчування;
- профілактику інфекційних захворювань серед тисяч ліквідаторів, які з’їхалися з усієї країни.
Будні в епіцентрі: боротьба з «невидимим ворогом»
Працювали з ранку до пізнього вечора безпосередньо в Чорнобилі. Порожні вулиці, залишені домівки, покинуті тварини, які могли стати переносниками інфекцій — такою була реальність медиків у 1986-му.
«Кожен усвідомлював ризик, перебуваючи у радіоактивній зоні. Але не було жодного випадку, щоб хтось відмовився від виконання обов’язків», — підкреслює пані Євдокія.
Окремим викликом стала відсутність спеціального захисного одягу в перші тижні. Медики обходилися власними речами, маючи по кілька комплектів змінної одежі, та щодня проходили ретельну санітарну обробку.
Пам’ять заради майбутнього
Сьогодні Євдокія Григорівна проводить паралелі між подіями 40-річної давнини та сучасністю, вбачаючи у війні та радіаційній катастрофі спільне горе.
«Найстрашніше — це війна. І та, що була у 1986-му, і та, що зараз… Тому треба боротися за мир. І за безпечний, справді мирний атом».
Історія Євдокії Шкіль — це приклад виняткової професійної відданості. Саме завдяки мужності таких фахівців вдалося локалізувати наслідки аварії та запобігти глобальній епідеміологічній катастрофі.
Ми пам’ятаємо подвиг ліквідаторів. Це люди, які ціною власного здоров’я захистили право на життя для майбутніх поколінь.
За повідомленням Управління соціального захисту населення Роменської міської ради
