СВІТЛІ ДУШІ ВІДЛІТАЮТЬ У НЕБО: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ГЕРОЯ АНДРІЯ МЕЛЬНИКА
Безжальна війна й надалі невблаганно забирає життя найкращих синів України — мужніх, відданих Захисників, залишаючи по собі невимовний біль і порожнечу в серцях рідних та всієї громади. Кожна втрата — це зламана доля, нездійснені мрії та ще одна глибока рана на тілі нашої держави, яка платить надто високу ціну за свободу та незалежність.
Цього зимового дня, 3 лютого 2026 року, Роменська громада провела в останню путь свого земляка — Героя, який віддав життя у боротьбі за Україну. Додому «на щиті» повернувся Андрій Миколайович МЕЛЬНИК — Воїн, чия мужність і самопожертва назавжди залишаться у пам’яті вдячних нащадків. Багатолюдна громада зустріла полеглого Захисника живим коридором шани, схиляючи голови в скорботі та пошані перед його подвигом.
Віддати останню шану Захиснику прийшли рідні, керівництво громади, священнослужителі, побратими, друзі, знайомі та мешканці громади. У вись здійнялась спільна молитва. Всі присутні схилили голови і молилися за спокій душі Андрія.
Від імені усієї громади зі словами скорботи, суму і співчуття до рідних звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ: «Скільки сліз та людського болю бачило це місце прощання з Героями, які полягли за Україну і за мирне небо над нами у боях з рашистською ордою… Сьогодні знову ми проводжаємо в останню дорогу земляка, Воїна — Андрія МЕЛЬНИКА, якому судилося прожити 41 рік. Він став прикладом справжнього патріота, мужнього Захисника, який до останнього подиху боронив Україну, віддавши життя за мир і вільне майбутнє держави, залишивши у невимовному болю батьків, брата, сестру, кохану дівчину та племінників, а сам навіки став до лав Небесного війська».
Андрій Миколайович МЕЛЬНИК народився 2 травня 1983 року в місті Ромни. Навчався у Роменській загальноосвітній школі №1, де закінчив дев’ять класів.
Після школи вступив до Роменського ВПУ-14, де здобув професію кухаря-кондитера. Прагнучи професійного зростання та самореалізації, продовжив навчання у Харківській академії харчування.
Свій трудовий шлях Андрій Миколайович присвятив улюбленій справі – працював за спеціальністю у закладах харчування Ромнів, Харкова та Києва. Його знали як акуратного й надійного працівника – людину слова і діла, на яку завжди можна було покластися.
У 2003 році Андрій проходив строкову військову службу в місті Старичі на Яворівському полігоні Львівської області, де проходили підготовку, зокрема, й підрозділи країн НАТО.
Останні чотири роки перед війною працював охоронцем у Національному музеї народної архітектури та побуту України (Пирогово) в столиці. Чоловік був відповідальним і принциповим, завжди стояв за справедливість і правду.
Андрій був середньою дитиною у родині — люблячим сином, турботливим братом і щирою, світлою людиною. З великою повагою ставився до старшої сестри, був надійною опорою для молодшого брата, з любов’ю піклувався про батьків. Особливе тепло дарував племінникам та щиро балував свого хрещеника. Родина завжди залишалася для нього найбільшою життєвою цінністю.
У жовтні 2024 року Андрій Миколайович був призваний у місті Києві на військову службу. Коли на плацу пролунало запитання: «Чи є бажаючі служити в морській піхоті?» — він не вагаючись зробив крок уперед.
Це був свідомий вибір серця: з 2022 року у лавах морської піхоти служив його молодший брат. Так Андрій став морським піхотинцем у складі 37-ї окремої бригади морської піхоти.
Два брати — в одному роді військ, вони підтримували один одного у найважчі хвилини, ділили страх і надію, силу й віру. Серед побратимів військовослужбовець мав позивний «Меля». Разом із бойовими товаришами він мужньо та самовіддано виконував бойові завдання.
У його серці жила кохана жінка, з якою він мріяв пов’язати своє майбутнє. Андрій будував плани, вірив у життя після Перемоги, у мир і спокій… Та війна жорстоко зруйнувала ці мрії… На жаль, з останнього бою Захисник не повернувся…
З січня 2025 року Воїн вважався безвісти зниклим. Тривалий час родина жила у болісній невідомості — чекала, вірила, молилася, сподіваючись на диво… Та після збігу ДНК стало відомо найстрашніше…
18 січня 2025 року стрілець-санітар 37-ї окремої бригади морської піхоти, матрос МЕЛЬНИК Андрій Миколайович загинув під час виконання обов’язків військової служби в районі населеного пункту Янтарне, Покровського району Донецької області, віддавши своє життя за свободу, незалежність і майбутнє України.
Воїну назавжди 41 рік…
У глибокій скорботі залишилися батьки, брат, сестра, кохана дівчина, племінники.
Низький уклін Андрію за життєвий подвиг! Схилімо голови перед світлою пам’яттю Героя, який назавжди приєднався до лав небесного війська.
Роменська громада висловлює глибокі співчуття рідним, близьким, побратимам та друзям. Світла пам’ять про Воїна назавжди збережеться в наших серцях, а також у спогадах бойових побратимів, родини та земляків.
Вічна пам’ять Герою – Андрію Миколайовичу МЕЛЬНИКУ!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
