ВІДДАВ ЖИТТЯ ЗА УКРАЇНУ: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ВОЇНА АНДРІЯ БИСТРА
Безжальна війна забирає найдостойніших синів нашої держави, де кожен Захисник – це особлива історія мужності, відваги і самопожертви, яку ми повинні зберегти у своїй пам’яті
Сьогодні глибоким з сумом у серці та пекучим болем в душі провели в останню путь Воїна, уродженця Хмелівської громади – Андрія Анатолійовича БИСТРА.
Церемонія прощання із загиблим військовослужбовцем відбулась на Алеї Слави. Провести в останню путь Героя прийшли рідні, керівництво громад, священнослужителі, побратими, друзі та небайдужі жителі громади.
Літію за світлою пам’яттю Захисника відслужили священнослужителі Православної церкви України.
Співчуття рідним та близьким висловив міський голова Олег СТОГНІЙ: «Ця війна – болюче випробування для кожного українця, вона змінила життя кожного з нас, принесла біль втрат, але водночас показала справжню силу українського народу, який об’єднався заради захисту рідної землі і майбутнього наших дітей. Андрій БИСТРО був одним із тих, хто без вагань пішов на фронт, щоб захистити нашу свободу. Андрій – це приклад справжнього патріота, який до останнього подиху стояв на захисті України. Висловлюємо найщиріші співчуття рідним, близьким Героя та всій Хмелівській громаді».
БИСТРО Андрій Анатолійович, народився 24 лютого 1998 року в с. Коновали Роменського району Сумської області.
У 2004 році пішов до першого класу Сулимівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, де навчався до 5-го класу.
У 2009 році, в зв’язку з переїздом до с. Дзеркалька Роменського району, навчався в Дібрівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Був допитливим та кмітливим хлопчиком, з ранніх літ став цікавитися технікою.
Рано залишившись без мами, Андрій разом з сестричкою Юлею стали на шлях дорослого життя: працювали та допомагали татові й бабусі.
Після закінчення школи він пішов навчатися до Недригайлівського професійно-технічного училища за спеціальністю тракторист, а паралельно отримав посвідчення водія.
У 2018 році був призваний на військову строкову службу до лав Збройних Сил України. А у 2019 році звільнився зі Збройних Сил та пішов працювати до Роменської виправної колонії №56. Був призначений молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки та отримав звання молодшого сержанта.
З 2020 по 2022 рік працював водієм у місті Ромни на будівельній базі. Працьовитий, наполегливий та відповідальний, Андрій не боявся жодної роботи, бо знав, що потрібно покладатися лише на себе та свої сили, адже на той час вони з сестрою вже залишилися без бабусі та тата.
24 березня 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України водієм взводу 152-го батальйону, 1-го зводу, 1-го відділення, 3-ї роти. Виконував завдання на Сумському напрямку.
З 16 листопада 2023 року по 8 січня 2024 року перебував на Запорізькому напрямку, у с. Роботине, де відбувалися інтенсивні бої, внаслідок яких отримав поранення. Проходив лікування в містах Запоріжжя, Кривому Розі та Ромнах.
2 січня 2025 року знову повернувся до лав Збройних Сил України.
18 квітня 2025 року став у стрій 3-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону на посаду водія-електрика відділення бойових модулів взводу вогневої підтримки.
З 10 червня 2025 року старший солдат БИСТРО Андрій Анатолійович вважався безвісти зниклим, а пізніше підтверджено, що він загинув на Луганщині, виконуючи службові обов’язки у складі цієї ж роти та батальйону 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ.
Захиснику назавжди 27…
У Андрія залишилась сестра, яка втратила найдорожче – брата. Немає слів, що змогли б зменшити біль цієї втрати.
Світла пам’ять та вічна шана нашому Воїну – Андрію Анатолійовичу БИСТРУ.
Україна втрачає своїх найкращих! Але пам’ять про героїв житиме вічно!
За повідомлення відділу з питань внутрішньої політики
