🕊НАЗАВЖДИ У НАШИХ СЕРЦЯХ: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ГЕРОЯ – ДМИТРА ІВАЩЕНКА🇺🇦

Війна безжально продовжує виривати з нашого життя найкращих – молодих, щирих, сильних духом. Вона залишає за собою незагойні рани та біль, який відлунює в серці всієї громади.
🕯Ще один скорботний день в Роменській міській територіальній громаді…
Сьогодні провели в останню путь Героя – ІВАЩЕНКА Дмитра Олексійовича. Траурний кортеж прибув до Алеї Слави, де відбулася церемонія прощання із загиблим Захисником. Віддати шану Воїну прийшли рідні, близькі, керівництво громади, друзі, знайомі, військові, духовенство та небайдужі жителі.
З живими квітами в руках, стоячи на колінах, присутні на скорботній церемонії схиляли голови в глибокій шані та дякували Захиснику за все, що він зробив в ім’я України та кожного її громадянина. Священнослужителі здійснили чин заупокійної молитви за Героєм.
«Ця війна безжально забирає найкращих – тих, хто мав ще жити, любити, будувати майбутнє… Вона руйнує не лише домівки, а й долі – залишаючи за собою пустоту, яку вже нічим не заповнити. Сьогодні ми прощаємося з нашим земляком – ІВАЩЕНКОМ Дмитром Олексійовичем. Із серцем сповненим відваги, він став на захист України – і не повернувся. Втрата такого світлого та доброго Сина України – непоправна. Його жертовність, віра та сила духу є прикладом для нас усіх. Світла пам’ять та вічна шана Герою!», – слова глибокої скорботи та вдячності виголосив міський голова Олег СТОГНІЙ.
Дмитро Олексійович ІВАЩЕНКО народився 20 вересня 1973 року в селі Салогубівка Роменського району. Закінчив 8 класів у Салогубівській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів. Коли Дмитру було 15 років переїхав до міста Ромни. Потім юнак навчався у медичному коледжі.
Свій трудовий шлях розпочав у 1990 році на заводі «Тракторозапчастина», де працював слюсарем-інструментальником, проявивши себе як дисциплінований, відповідальний та працьовитий фахівець.
У 1991 році був призваний на строкову військову службу до лав Національної гвардії України, яку проходив на території Придністров’я. Упродовж 1994–1998 років проходив службу в органах Внутрішніх справ України.
Із 1999 року Дмитро Олексійович продовжив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України у Роменській виправній колонії №56, де сумлінно виконував службові обов’язки до 2008 року, після чого вийшов на заслужений відпочинок за вислугою років.
З початком повномасштабного вторгнення рф 24 лютого 2022 року Дмитро Олексійович, не вагаючись, добровільно став на захист Батьківщини, вступивши на службу до окремої бригади територіальної оборони №117 на посаду стрільця.
У грудні 2023 року був переведений до 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». 1 лютого 2024 року, виконуючи бойове завдання на Авдіївському напрямку, отримав тяжке поранення хребта. Після тривалого лікування, у липні 2024 року, продовжив службу на посаді водія, виконував бойові завдання на Курському напрямку.
З квітня 2025 року, за станом здоров’я, проходив службу в Роменському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Із серпня 2025 року був переведений до Шосткинського РТЦК та СП на посаду водія-електрика взводу охорони. У жовтні 2025 року був прикомандирований до 155-ої окремої механізованої бригади імені Анни Київської. Дмитро Олексійович мав статус учасника бойових дій. Побратими дали йому позивний «Вітер», бо він був відмінним бійцем. За відмінне виконання бойових завдань Дмитро мав нагороди па подяки.

Любов, [12.02.2026 13:49]
У житті Дмитро Олексійович був старшим сином у родині, люблячим чоловіком і турботливим батьком, щирою, надійною людиною, вірним другом і побратимом. Його вирізняли принциповість, відповідальність, чесність та загострене почуття справедливості. Він завжди відстоював правду, заслужив повагу серед колег, не уникав труднощів та до кінця залишався вірним своєму обов’язку. Дмитро будував плани на майбутнє, вірив у життя після Перемоги, у мир і спокій на рідній землі. Дмитро мав гарну родину, в якій виховував сина та двох доньок. Чоловік мріяв потримати на руках онуків, тому часто говорив дітям, що вже хоче стати дідусем. Але земним мріям Дмитра не судилося здійснитися…
03 лютого 2026 року водій-електрик 1 відділення охорони взводу Шосткинського районного територіального комплектування та соціальної підтримки, виконуючи бойове завдання у складі 155-ої окремої механізованої бригади імені Анни Київської, молодший сержант Дмитро Олексійович ІВАЩЕНКО загинув під час виконання обов’язків військової служби у складі сил, залучених до безпосередньої участі в бойових діях із захисту Батьківщини на Донеччині.
Дмитру Олексійовичу назавжди 52 роки…
У Захисника залишилися мати, дружина, син та доньки…
Щирі співчуття від Роменської громади рідним та близьким Воїна… Війна безжально обірвала життя мужнього Захисника України, залишивши глибокий біль і світлу пам’ять у серцях всіх, хто мав честь знати Дмитра Олексійовича Іващенка.
Світла пам’ять та вічний спокій Воїну – Дмитру Олексійовичу ІВАЩЕНКУ!

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики