У цій статті наведемо коментар до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-ІХ (далі — Закон № 2352). Він набирав чинності з 19.07.2022 р.
Строк дії «воєнних» правил Низку змін внесено до Закону № 2136, який, нагадаємо, діє тільки в період воєнного стану.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Статті 13 та 15 Закону № 2136 (ці норми стосуються призупинення трудового договору та відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії), на відміну від інших положень Закону № 2136, втрачають чинність із моменту завершення відшкодування працівникам та роботодавцям грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України (п. 3 «Прикінцевих положень» Закону № 2136).
Попередження про зміну істотних умов Тут суто технічне коригування. На період дії воєнного стану вимога ч. 3 ст. 32 КЗпП щодо завчасного (не пізніше ніж за 2 місяці) повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та умов оплати праці не застосовується. Однак ст. 103 КЗпП залишилася без змін, а в ній, нагадаємо, вказано, що про нові або зміну чинних умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни. Відповідно до змін, що коментуються сьогодні, на період дії воєнного стану норми ст. 103 КЗпП також не застосовуються.
У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених ч. 3 ст. 32 та ст. 103 КЗпП, здійснюється не пізніше як до запровадження таких умов.
Норма часу У першій редакції Закону № 2136 було вказано, що нормальна тривалість робочого часу працівників у період воєнного стану не може перевищувати 60 годин на тиждень. Тобто будь-який роботодавець за потреби міг збільшити тривалість робочого часу з 40 до 60 годин на тиждень (ч. 1 ст. 6 Закону № 2136).
Сьогоднішніми змінами ця норма підкоригована: таке збільшення можливе лише щодо працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо). Для працівників, зайнятих на таких об’єктах, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу в період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень.
І знову ж таки зауважимо, що збільшення норми тривалості робочого тижня — це не зобов’язання роботодавця, а його право. Також візьміть до уваги, що для неповнолітніх осіб таке збільшення норми робочого часу не допускається.
ВАЖЛИВО! У разі встановлення нормальної тривалості робочого часу відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 Закону № 2136 понад норму, встановлену відповідно до законодавства (тобто до 60 годин, а в разі скороченої тривалості — до 40 годин), оплата праці здійснюється в розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці. Інакше кажучи, з дати набуття чинності цією нормою оновленою (з 19.07.2022 р.) таке додаткове навантаження на працівника підлягає додатковій пропорційній оплаті.
Тривалість щорічної основної відпустки У цьому спірному питанні нарешті поставили крапку.
ЦИТАТА. «1. У період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми частини сьомої статті 79, частини п’ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п’ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України «Про відпустки» у період дії воєнного стану не застосовуються.
У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України “Про відпустки”» (оновлена ч. 1 ст. 12 Закону № 2136).
Отже, обмежувати чи не обмежувати працівнику тривалість щорічної основної відпустки за поточний рік 24 календарними днями, — це виключно рішення роботодавця. Це саме стосується й питання надання невикористаних днів відпустки за минулі роки.
Водночас у період дії воєнного стану не застосовуються норми:
- ч. 7 ст. 79 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону про відпустки — невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка;
- ч. 4 ст. 80 КЗпП , ч. 5 ст. 11 Закону про відпустки — заборона ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури (ч. 2 ст. 12 Закону № 2136).
Неоплачувана відпустка Статтю 12 Закону № 2136 доповнено новою ч. 4, згідно з якою в період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку (!) надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки.
Також, зверніть увагу, що без змін залишилася норма ч. 3 ст. 12 Закону № 2136, згідно з якою протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки.
Святкові і неробочі дні Із ухваленням Закону № 2136 на період дії воєнного стану скасовано святкові та неробочі дні. Ці правила прописані в ч. 6 ст. 6 Закону № 2136. Змінами, що коментуються сьогодні, ця норма була дещо підкоригована (див. таблицю нижче).
Святкові, неробочі та вихідні дні у період дії воєнного стану
|
Норма законодавства
|
Коментар щодо змін, внесених Законом № 2352
|
|
Стаття 73 КЗпП
|
Без змін, тобто норми ст. 73 КЗпП не застосовуються протягом дії воєнного стану.
Як і до сьогоднішніх змін, святкові дні на період дії воєнного стану скасовано
|
|
У ч. 1 ст. 73 КЗпП перелічено встановлені законодавством святкові дні (на цей час таких днів 12 на рік) .
За загальними (мирними) правилами:
- робота в ці дні не проводиться;
- у ці дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених ст. 71 КЗпП;
- робота у зазначені дні компенсується відповідно до ст. 107 КЗпП
|
|
Стаття 53 КЗпП
|
Без змін, тобто ця норма не застосовується в період дії воєнного стану
|
|
Напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП, скорочується на одну годину як при 5-денному, так і при 6-денному робочому тижні.
Напередодні вихідних днів тривалість роботи при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 5 годин
|
|
Частини 3–5 статті 67 КЗпП
|
Без змін, тобто ці норми не застосовуються в період дії воєнного стану
|
|
У разі коли святковий або неробочий день (ст. 73 КЗпП) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (ст. 73 КЗпП), а також раціонального використання робочого часу Кабмін не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні в порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено 5-денний робочий тиждень із двома вихідними днями.
Роботодавець у разі застосування рекомендації Кабміну не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником)
|
|
Стаття 71 КЗпП
|
Без змін, тобто ця норма не застосовується в період дії воєнного стану
|
|
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації й лише у виняткових випадках, що визначені в ч. 2 ст. 71 КЗпП
|
|
Стаття 72 КЗпП
|
Виключена з ч. 6 ст. 6 Закону № 2136, тобто норми ст. 72 КЗпП знову діють у період воєнного стану.
Таким чином, з 19.07.2022 р. роботу в вихідний день треба оплачувати в подвійному розмірі або компенсувати наданням іншого дня відпочинку
|
|
Робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі.
Оплата за роботу в вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП
|
|
Стаття 781 КЗпП, частина 2 статті 5 Закону про відпустки
|
Посилання на ці норми додано до ч. 6 ст. 6 Закону № 2136, тобто вони не застосовуються в період дії воєнного стану.
Зауважимо, що це суто технічне уточнення, адже у зв’язку зі скасуванням святкових днів протягом дії воєнного стану відпустка на такі дні не продовжується
|
|
Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 Закону про відпустки), не враховуються
|
Надурочні роботи У ч. 6 ст. 6 Закону № 2136 вказано, що в період дії воєнного стану не застосовується норма ч. 1 ст. 65 КЗпП, згідно з якою надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік. Ці правила залишилися без змін у зв’язку із ухваленням Закону, що коментується.
Праця вагітних та жінок, що мають дітей За загальними правилами, встановленими ст. 55 КЗпП, забороняється залучення до роботи в нічний час:
- вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП);
- осіб, молодших 18 років (ст. 192 КЗпП);
- інших категорій працівників, передбачених законодавством.
Робота жінок у нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 75 КЗпП. Своєю чергою, в ст. 175 КЗпП вказано, що залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей економіки України, де це спричинено особливою потребою і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабміном.
Водночас на період дії воєнного стану введено спеціальні правила (ч. 1 ст. 8 Закону № 2136), а саме щодо того, що не залучаються до роботи в нічний час без їхньої згоди: вагітні жінки і жінки, які мають дитину віком до одного року, особи з інвалідністю, яким за медичними рекомендаціями протипоказана така робота. Тобто жінки, які мають дітей віком старше одного року, можуть бути залучені до нічних робіт без їхньої згоди.
НАГАДАЄМО. На період дії воєнного стану не застосовуються норми ч. 1 і 2 ст. 54 КЗпП, де сказано, що:
- в разі роботи в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину
- тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах в разі 6-денного робочого тижня з одним вихідним днем.
Без змін залишилася ч. 1 ст. 9 Закону № 2136, згідно з якою в період дії воєнного стану дозволяється застосування праці жінок (крім вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року) за їхньою згодою на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.
А ось ч. 2 ст. 9 Закону № 2136 виключено Законом, що коментується сьогодні. Тут було вказано, що працівники, які мають дітей (крім випадків, визначених ст. 8 Закону № 2136), у період дії воєнного стану можуть залучатися за їхньою згодою до нічних і надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові й неробочі дні, направлятися у відрядження.
Про нічні роботи ми вказали вище. Щодо вихідних, святкових і неробочих днів, то в період дії воєнного стану заборони на роботу в такі дні немає, тому не може бути й особливих правил для вагітних жінок та жінок з дітьми до 3 років.
Що стосується надурочних робіт та направлення у відрядження, то тут діють загальні (мирні) правила, встановлені КЗпП, а саме:
- ст. 176 КЗпП: не допускається залучення до надурочних робіт і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років;
- ст. 177 КЗпП: жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей з інвалідністю, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їхньої згоди.
Призупинення трудового договору Текст ст. 13 Закону № 2136, яка присвячена призупиненню дії трудового договору, було викладено в новій редакції. Звернемо увагу на основні моменти:
- Уточнено визначення терміну «призупинення дії трудового договору», під яким розуміють тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку зі збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторінтрудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором. Тож ухвалювати рішення про призупинення трудового договору можна лише тоді, коли і роботодавець, і працівник не можуть виконувати свої обов’язки.
- Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї зі сторін на строк, не більший ніж період дії воєнного стану.У разі ухвалення рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
- Як і раніше, призупинення дії трудового договору не призводить до припинення трудових відносин.
- Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначають інформацію про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов’язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість таких працівників, категорію та прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) відповідного працівника, умови відновлення дії трудового договору.
ВАЖЛИВО! Наказ (розпорядження) роботодавця про призупинення трудового договору треба узгоджувати з військово-цивільною адміністрацією лише якщо трудовий договір укладений з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування. В усіх інших випадках достатньо лише наказу (розпорядження) роботодавця.
- Якщо працівник або профспілка не згодні з рішенням щодо призупинення трудового договору, таке рішення може бути оскаржене до Держпраці або його територіального органу.Якщо роботодавцеві буде вручено припис про скасування відповідного наказу (розпорядження) або про усунення порушення законодавства про працю іншим шляхом, такий припис є обов’язковим до виконання роботодавцем протягом 14 календарних днів із дня його отримання. Роботодавець може оскаржити такий припис протягом 10 календарних днів у судовому порядку.
- Відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, в тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством. Порядок такого відшкодування має визначити Кабмін.
Ось такі нововведення приніс нам Закон № 2352.
За повідомленням відділу з контролю за додержанням законодавства про працю та
зайнятість населення Виконавчого комітету Роменської міської ради
